Історія України.  21ПО, 23ПО. Завдання на 1 тиждень.

ЗОШИТ

для самостійних практичних робіт

з Історії України

на період дистанційного навчання

здобувача(ки) ____групи

КЗ «Покровський педколедж»

(прізвище, ім’я та по батькові)

             Завдання для самостійних практичних робіт

Завести і підписати зошит

 для самостійних практичних робіт

(Зошит повинен бути 18 аркушів, за який будуть виставлені оцінки )

Завдання на 1 тиждень

1.Розглянути  матеріал за підручником :

§ 17. Україна в умовах «перебудови» у СРСР

 Власов В. С. Історія України (рівень стандарту) : підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / В. С. Вла

сов, С. В. Кульчицький. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 256

 § 16. Спроби реформування економіки

Сорочинська Н.М., Гісем О.О.Історія України [рівень стандарту] : підручник для 11 кл. закл. загальн. серед. освіти / Н. М. Сорочинська, О. О. Гісем. —   Тернопіль : Навчальна книга –  Богдан, 2019. — 240 с. : іл.

2.Прочитати матеріал заняття і скласти опорний конспект за планом:

 Заняття№37-38

Тема.    Україна в умовах «перебудови» у СРСР

  1. Передумови перебудови.

 2.Новий лідер СРСР. Початок «перебудови»

  3.Здійснення перших заходів «перебудови»

  4. Чорнобильська катастрофа

  5.Поглиблення «перебудови»

  6.Розгортання страйкового руху

   Заняття№39-40

    Тема.  Спроби реформування економіки

1.     Курс на прискорення соціально-економічного розвитку

2.      Здійснення політики «прискорення» у промисловості

3.     Спроби поліпшення ситуації у сільському господарстві

4.      Погіршення ситуації в економіці України

3.Розтлумачте зміст понять «перебудова», «прискорення», «гласність», «плюралізм», «інформаційна революція» «колапс» (записати окремо у кінці зошита)

4. Дайте відповіді на поставленні запитання .

 Завдання до заняття№37-38

1.Охарактеризуйте перші заходи «перебудови» в республіці

2.У чому полягало поглиблення «перебудови»? Чим були зумовлені зміни в концепції «перебудови»? 3.Назвіть обставини, які спонукали до відродження    пам’яті про Голодомор 1932–1933 рр.

4.Опишіть процеси розкріпачення свідомості громадян під час перебудови.

5.Охарактеризуйте стан міжнародної ситуації, що склалася навколо СРСР  і підштовхнула радянське керівництво до «перебудови».

 Завдання до заняття№39-40

1. Яку стратегію намагались реалізувати творці «перебудови» в економічній сфері?

 2. Чому спроба «прискорити» економічний розвиток СРСР виявилася невдалою?

3. Як відбувалося здійснення політики «прискорення» у промисловості?

 4. Які спроби змінити ситуацію на краще у сільському господарстві здійснювалися у роки «перебудови»?

5. Визначте негативні фактори, які впливали на проведення економічних реформ.       

                     Словник термінів:

  «Перебудóва» — система половинчастих перетворень радянської економіки та суспільства, що призвела до повного розладнання господарства та розпаду радянської імперії.

 Прискóрення — гасло й політичний курс, проголошений М. Горбачовим у квітні 1985 р., у межах політики «перебудови», що орієнтували радянське суспільство на прискорений соціально-економічний розвиток шляхом максимального використання «переваг соціалістичної економіки та демократії».

Глáсність — політика в громадсько-політичній сфері, що витлумачувалася як максимальна свобода преси й поінформованість громадян щодо політичних рішень, ухвалених владою 

Інформаційна революція — якісні зміни в останній чверті ХХ ст. в розвитку інформаційних технологій, що спричинили глибокі перетворення в житті людства

Плюралізм (від латин. pluralis — множинний) — загальнодемократичний принцип організації суспільного життя, що передбачає множинність поглядів і підходів щодо його влаштування. Розрізняють плюралізм ідей та організаційний плюралізм, виявлений у створенні різноманітних громадських організацій, рухів і партій. Колапс – занепад, крах, розвал, припинення функціонування будь-якої системи або структури

 «Нове мислення» – політичний курс на припинення «холодної війни» й відмову від гонки озброєнь, обґрунтування пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими у внутрішній та зовнішній політиці, відмова від провідної в марксизмі-ленінізмі тези про класову боротьбу як рушійну силу історичного процесу.       .

Заняття№37-38

Тема.Україна в умовах «перебудови» у СРСР
1.Передумови перебудови.

  На початку 1980-х років радянське суспільство дедалі глибше втягувалося у тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу. Внаслідок недалекоглядної зовнішньої політики брежнєвського керівництва почав створюватися єдиний антирадянський фронт США, країн Західної Європи, Японії та Китаю проти СРСР. Продовжували гинути українські призовники в Афганістані, куди Радянський Союз увів у 1979 році війська задля підтримки лояльних до нього політичних сил. Деградація верхів і розвал економіки стали настільки очевидними, що навіть серед частини владців заговорили про необхідність змін. У суспільстві наростали невдоволення, зневіра і байдужість.

  У 1982 році помер Леонід Брежнєв. Його наступником, за усталеною традицією, міг стати лише член політбюро ЦК КПРС, до якого у той час належали 12 осіб, середній вік котрих становив 70 років. Консервативні погляди, поганий стан здоров’я керівників держави суттєво впливали на її внутрішню і зовнішню політику

  На посаду генерального секретаря ЦК КПРС був обраний колишній очільник КДБ Юрій Андропов, який вважав, що досягти покращення ситуації в країні можна за рахунок боротьби з корупцією та зміцнення трудової дисципліни. Проте боротьба з корупцією, розгорнута в деяких областях Росії і Середній Азії, Україну майже не зачепила. А «наведення порядку» в низах, зміцнення трудової дисципліни перетворилося на галасливу кампанію, здійснювану суто радянськими методами із порушенням конституційних норм і прав людини. Працівники міліції, чиновники різних рівнів, шукаючи прогульників, організовували справжні облави у робочий час на ринках, у крамницях, кінотеатрах, парках, перукарнях тощо. Проте така політика тривала недовго. В 1984 році генсек помер. Його наступник Костянтин Черненко пробув очільником партії і держави трохи більше року. Після його смерті в 1985 році у країні загострилася політична криза .

 Криза суспільно-політичного устрою і соціально-економічного ладу почала переростати в колапс.  

Ø Залізна хватка Кремля слабшала. У цій ситуації в українському суспільстві посилювалися як національно-визвольні прагнення, так і соціальне напруження. 

Ø Українська компартійно-радянська номенклатура відчула, що центр не здатний підтримувати її так ефективно, як раніше, й поволі поверталася обличчям до власного народу.

Ø Через щодалі глибші кризові явища керівництво Радянського Союзу змушене було лібералізувати політичний режим значно активніше й системніше, ніж це робив М. Хрущов на зламі 1950–1960-х рр.

Ø Реформи нового керівника держави М. Горбачова почалися під гаслами перебудови, нового мислення та гласності.

Ø Однак система, вибудувана вождями КПРС, не надавалася до реформування. Навіть більше – лібералізація режиму лиш прискорювала його розвал.

Ø Центральна влада втрачала контроль за суспільно-політичними процесами.

   Перед Україною постала перспектива досягнення свободи й незалежності.

2.Новий лідер СРСР. Початок «перебудови»

       Новим генеральним секретарем було обрано 54-річного Михайла Горбачова, який до цього очолював Ставропольський крайовий комітет партії..

    Михайло Горбачов –наймолодший член політбюро ЦК КПРС.  

        На черговому пленумі ЦК КПРС у квітні 1985 р. новий генсек проголосив курс реформ, названий перебудовою Згідно з новим курсом, який проголосив М. Горбачов на квітневому пленумі ЦК КПРС (1985), передбачалося здійснити комплекс реформ для прискорення соціально-економічного розвитку країни, виведення економіки на новий технологічний рівень і досягнення нового якісного стану суспільства..

      Термін «перебудова» генеральний секретар ЦК ужив, говорячи про проблеми вдосконалення управління господарським механізмом. Пропагандистський апарат підхопив ужите визначення й почав використовувати для характеристики політичного курсу нового керівника партії та держави. Відтоді під ним розуміють реформування усіх сторін радянського життя, здійснюване під керівництвом КПРС. Отже, перебудова — це загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що їх проводили в СРСР у 1985–1991 роках.

 «“Перебудова” – містке слово, – заявив М. Горбачов під час поїздки на Далекий Схід у липні 1986 р. – Я би поставив знак рівності між словами “перебудова” та “революція”… Це справжня революція в усій системі суспільних відносин».   

Перебудова повинна була охопити п’ять провідних сфер  суспільства.

У внутрішній політиці означала :

·       демократизацію суспільного життя;

·       в економіці — прискорення соціально-економічного розвитку і впровадження елементів ринкових відносин;

·       у соціальній сфері — поліпшення матеріального і культурного добробуту;

·       в ідеології — гласність, ліквідацію цензури, вільне висловлення думок громадянами, надання їм можливості впливу на прийняття державних рішень і контролю за їхнім виконанням.

 У зовнішній політиці :

·       поліпшення відносин зі США та країнами Західної Європи,

·       визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та глобальних світових проблем.

Реформаторська частина партійно-радянської еліти сподівалася шляхом здійснення цих перетворень подолати кризу, посилити темпи економічного розвитку і зберегти за СРСР статус наддержави.       Згідно з новим курсом, який проголосив М. Горбачов на квітневому пленумі ЦК КПРС , передбачалося здійснити комплекс реформ для прискорення соціально-економічного розвитку країни, виведення економіки на новий технологічний рівень і досягнення нового якісного стану суспільства.

3. Здійснення перших заходів «перебудови»

        Навесні 1985 р. країну охопила одна з перших кампаній «перебудови», що розпочалася як впровадження руху за «здоровий спосіб життя», а фактично звелася до авантюрної антиалкогольної кампанії. У травні 1985 р. з’явилася постанова ЦК КПРС про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму. На цей час алкоголізм в країні набув характеру економічної і соціальної проблеми, через яку погіршувалися виробничі показники, відбувалася фізична і моральна деградація сотень тисяч людей. Однак непродуманість заходів спричинила більше шкоди, ніж позитивних результатів від антиалкогольної кампанії.

        У другій половині 1985 р. розгорнулася вирубка виноградників у Криму, на Одещині та Закарпатті, під час якої знищили насадження винограду унікальних сортів. Збір цих ягід скоротився на 20 %.

        Кількість торговельних точок, що реалізували спиртні напої, зменшили вдвічі. Міліція рапортувала про 418 тис. вилучених у населення самогонних пристроїв. Проте всупереч цим переможним показникам цукор — основна сировина для виготовлення самогону в домашніх умовах — зник з полиць магазинів й перетворився у гостродефіцитний продукт. Значно зросла смертність через отруєння алкогольними сурогатами, наркотичними і токсичними речовинами

        У квітні 1986 р. ЦК КПРС схвалив постанову про основні напрямки розв’язання житлової проблеми в країні. Нею передбачалося, що до 2000 р. кожна сім’я буде  забезпечена окремою квартирою або будинком.

        У травні 1986 р. з’явилася постанова ЦК КПРС про посилення боротьби з нетрудовими доходами. Відповідно до неї в Україні міліція розгорнула активну боротьбу з бабусями, що продавали свіжу городину, та тими, хто прагнув заробити наданням різноманітних послуг — будівельні роботи, ремонт автомобілів, лагодження побутової техніки тощо.

          Реалізація нової політики державної партії справді почалася з революційної дії – поступового, але неухильного звільнення суспільства від цензурних заборон. У Кремлі усвідомлювали, що успіх перебудовної політики залежав від того, наскільки її підтримає населення. Люди мали знати, які виклики постали перед країною, як на них треба реагувати.

       Не всі у середовищі Михайла Горбачова підтримали реформи. Супротив перебудові почали чинити консервативні сили на чолі зі секретарем ЦК КПРС Єгором Лігачовим.

     Українське партійне керівництво тривалий час залишалося осторонь реформ. Перш ніж горбачовські реформи дійшли до України, республіку потрясла катастрофа глобального значення. 26 квітня 1986 року вибухнув реактор Чорнобильської атомної електростанції, розташованої за 130 км від міста Києва.

4.Чорнобильська катастрофа

        У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. відбулася аварія на Чорнобильській АЕС, яку вважають найбільшою екологічною катастрофою в історії людства. Під час підготовки до планових ремонтних робіт на четвертому енергоблоці стався вибух, обвалилися дах і стіни реакторного відділення, що в цілому призвело до викиду радіоактивних речовин в атмосферу. За підрахунками спеціалістів, аварія на Чорнобильській АЕС за викидом радіоактивних речовин у 90 разів перевищувала вибух атомної бомби у Хіросимі в 1945 р. Проте інформацію про катастрофу ретельно приховували від населення. Перші попередження про шкідливість радіоактивних викидів з’явилися лише на дев’ятий день після аварії.

  Документи розповідають

Повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС  від Ради Міністрів СРСР (1 травня 1986 р.)

 На Чорнобильській атомній електростанції тривають роботи по ліквідації наслідків аварії, яка сталася. У результаті вжитих заходів за минулу добу виділення радіоактивних речовин зменшилося, рівень радіації в районі АЕС і в селищі станції знизився. Здійснювані спеціалістами з допомогою контрольної апаратури вимірювання свідчать про те, що реактор перебуває в заглушеному стані. Розгорнуто роботи по очистці забруднених ділянок прилеглої місцевості, до їх виконання залучено спеціалізовані підрозділи, оснащені необхідною сучасною технікою та ефективними засобами. Деякі агентства на Заході поширюють чутки про те, що нібито при аварії на АЕС загинули тисячі людей. Як уже повідомлялося, фактично загинули 2 чоловіка, госпіталізовано всього 197, з них 49 залишили госпіталь після обстеження. Робота підприємств, колгоспів, радгоспів і установ іде нормально.  

  Який висновок на підставі аналізу джерела можна зробити: ситуація на АЕС висвітлювалася такою, як вона була, чи реальні факти приховувалися?

      За наполяганням М. Горбачова, котрий погрожував В. Щербицькому виключенням з партії, відбулася першотравнева демонстрація, хоча рівень радіації у місті значно перевищував норму і зростав. Лише під тиском урядів сусідніх країн, де також зафіксували зростання радіації у повітрі, керівництво країни відверто заговорило про те, що відбулося в Чорнобилі.

    Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи оцінити важко, але говорять такі факти:  

ü від аварії постраждала приблизно 1/12 території республіки

ü відбулося небачене забруднення біосфери

ü в Україні з’явилася 30-кілометрова «зона відчуження», життя в якій без ризику для здоров’я неможливе

ü обов’язковому відселенню підлягали 92,

добровільному — 835 населених пунктів

ü у перші дев’ять років після аварії 125 тис. учасників ліквідації її наслідків померли від хвороб, пов’язаних з радіаційним опроміненням

ü усього постраждалими від Чорнобильської катастрофи в республіці вважаються 3,2 млн осіб, серед яких понад 1 млн дітей

ü унаслідок аварії у біосферу потрапили 450 видів небезпечних для всього живого радіоактивних речовин, руйнівний вплив яких на генофонд українського народу триватиме декілька століть. 

5.Поглиблення «перебудови»

       Розпочався  другий етап «перебудови» , пов’язаний із проголошенням курсу на «гласність» і демократизацію суспільного життя.    

«Гласність» — політичний курс керівництва КПРС у роки «перебудови», спрямований на запровадження обмеженої, контрольованої свободи слова в країні в інтересах проведення політики М. Горбачова.

     Наступним елементом «перебудови» стала гласність.

·       Під поняттям «гласність» розуміли інформацію, що допускалася цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними, тому воно не знало такого поняття.

·       Поки «перебудова» була контрольованим Кремлем процесом, гласність залишалася дозованою, не набуваючи ознак свободи слова.

·       Громадяни країни завдяки гласності отримали можливість реально оцінювати ситуацію в тих сферах життя, які з дозволу вищого партійного керівництва ставали відкритими.

·       Гласність підривала сліпу віру до друкованого або мовленого слова, давала змогу формувати власні судження й позбавлятися ідеологічних догм, що закладалися у свідомість з дитинства.

·       Основним об’єктом гласності стали так звані білі плями в історії КПРС.

 «Білі плями» в історії

Ø Важливу роль у захисті української культури, поширенні правдивої інформації відіграли Спілка письменників України та її центральний орган — газета «Літературна Україна».

Ø Широкий розголос мали виступи Олеся Гончара, Ростислава Братуня, Івана Дзюби, Івана Драча, Володимира Дрозда. Поверталися в українську літературу твори Володимира Винниченка, представників «розстріляного відродження» — Миколи Хвильового, Миколи Зерова, Миколи Куліша, репресованих у брежнєвський період Василя Стуса, Євгена Сверстюка, Ігоря та Ірини Калинців, заборонені твори Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», Михайла Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання?».

Ø Були видані заборонені раніше праці істориків Михайла Грушевського, Миколи Костомарова, Івана Крип’якевича, Дмитра Яворницького, Івана Лисяка-Рудницького.

Ø Друкували історичні джерела з різних періодів української історії: «Хроніку із літописців стародавніх» Феодосія Сафоновича, «Історію русів», козацькі літописи Григорія Граб’янки і Самійла Величка.

Ø За допомогою вільних засобів масової інформації, публічних обговорень, дискусій почали відкривати правду про такі сторінки української історії ХХ століття, як Українська революція 1917–1921 років, штучний масовий голод 1921–1923 років, геноцид українського народу — Голодомор 1932–1933 років,(зверніть увагу на це питання як розкрите у підручнику: Власов В. С. Історія України (рівень стандарту) : підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / § 17 Початок «перебудови» 2. Відродження пам’яті про Голодомор 1932–1933 рр.)

Ø сов, С. В. Кульчицький. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 256  насильницька колективізація, сталінські репресії, діяльність Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, інші трагічні й героїчні сторінки історії українського народу.

Ø В містах і на різних майданчиках розгорнулися дискусії про українську символіку.

Ø Періодика поширювала інформацію про негаразди в економіці та соціальній сфері, привілеї номенклатури, війну в Афганістані.

Ø З 1988 року в Україні розпочали реабілітацію необґрунтовано засуджених у 1930-х–на початку  1950-х років. Для координації цієї діяльності створили республіканську комісію. Вона реабілітувала близько 90 тисяч осіб, яких несправедливо репресував радянський режим. Однак робота в цьому напрямку відзначалася непослідовністю.

          Утім, гласність залишалася дозованою і не переростала у свободу слова. Однак вона поступово змінювала суспільство, давала змогу мати власні судження, робити висновки, позбавляла людину від старих догм і стереотипів. Водночас сприяла політизації суспільства і започаткувала процес новітнього національного відродження в Україні.

         Поглибленню «перебудови» сприяло :

Ø З осені 1986 р. з місць відбування покарань стали випускати дисидентів. У результаті цього до України повернулося близько 300 політв’язнів, серед яких були В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук’яненко та ін. З Кримінального кодексу УРСР були вилучені статті, за якими опозиціонерів засуджували за інакодумство.

Ø Певними рамками обмежили діяльність Головліту — головного цензурного органу країни. З осені 1986 р. московські суспільно-політичні журнали (на відміну від українських) стали друкувати заборонені художні твори, документи про сталінські репресії, публіцистичні статті про війну в Афганістані, економічні проблеми, привілеї номенклатури тощо. Одночасно з цим припинилося глушіння західних радіостанцій.

Ø Із другої половини 1988 р. в республіці розгорнула роботу спеціальна комісія з реабілітації засуджених у роки сталінських репресій. У результаті її роботи до кінця липня 1989 р. реабілітували 59 тис. громадян, постраждалих у роки «сталінщини».

Ø Улітку 1988 р. на ХІХ партійній конференції вирішили здійснити реформування радянської політичної системи. Стратегічною метою визначалися розвиток парламентської демократії і створення правової держави. У березні–травні 1989 р. в Україні, відповідно до цих рішень, відбулися перші за радянських часів вільні альтернативні вибори делегатів З’їзду народних депутатів СРСР. Від України обрали 321 представника, серед яких близько 50 були прибічниками демократичних перетворень. Це стало свідченням того, що в суспільній свідомості назрівав перелом, а комуністична партія почала втрачати авторитет і політичну ініціативу.

Ø Восени 1989 р. відбулася зміна керівництва КПУ. В. Щербицького на посаді першого секретаря змінив В. Івашко. Однак жодних змін у політичному курсі КПУ після цього не відбулося. Думки прибічників її реформування, що пропонували заявити про вихід КПУ зі складу КПРС, керівництвом ігнорувалися. Водночас прямування традиційним курсом, що узгоджувався з інтересами Москви, в умовах розгортання національно-демократичного руху в Україні ставало дедалі більш неможливим.

Ø Улітку 1989 р. на арену боротьби за поглиблення реформ вийшов робітничий рух.

 На вістря гласності потрапили злочини сталінської доби, переважно здійснені партією та її керівниками. (З осені 1986 р. московські суспільно-політичні журнали, на відміну від провінційних (зокрема, й українських), друкували документи, мемуари та художні твори, які викривали сталінські репресії, війну в Афганістані, економічні негаразди, номенклатурні привілеї тощо. Гострополітична журнальна, газетна й телевізійна публіцистика привертала увагу мільйонів людей.)

      В Україні новий курс, як завжди, «гаряче й одностайно схвалили комуністи і трудящі республіки», як доповіло в Москву її керівництво. При цьому сам В. Щербицький і його оточення залишалися прибічниками жорсткого консервативного курсу. Це стримувало розгортання демократичних тенденцій і розвиток нових суспільно-політичних процесів у республіці. У результаті цього на Україну поширювалися ініціативи центрального керівництва, які виконувалися доволі вимушено, але власних реформаторських кроків республіканське керівництво не робило.  Так Україна ж у перші роки «перебудови» залишалася під цілковитим контролем консервативних сил, очолюваних В. Щербицьким. Повсякчас виголошуючи «ритуальні» перебудовні гасла, на ділі перший секретар ЦК КПУ чинив опір радикальним змінам. Республіка була, як її охрестили журналісти, справжнім «заповідником застою». Тільки у вересні 1989 р. В. Щербицького усунули від влади, республіканську партійну організацію очолив Володимир Івашко, після чого пульс політичного життя в Україні помітно почастішав.

6.Розгортання страйкового руху

      На Україну з інших регіонів СРСР поширився страйк шахтарів:

·       Першими виступили гірники Донбасу. 15 липня 1989 р. страйк розпочався на шахті «Ясинуватська-Глибока».

·       Через кілька днів страйкували вже 193 шахти з 400.

·       Через деякий час до них приєдналися гірники Ворошиловградської (тепер Луганська) та Дніпропетровської областей і Львівсько-Волинського кам’яновугільного басейну.

Однією з головних причин виступів було:

ü незадоволення трударів непослідовністю й незавершеністю розпочатих перетворень

ü страйкарі вимагали поліпшення соціальних умов й умов праці

ü підвищення заробітної плати

ü ліквідації парткомів на підприємствах

ü націоналізації майна КПРС

ü відставки уряду

ü деполітизації правоохоронних органів

       Шляхом до подолання протестів народу, який після послаблення репресій проти опозиції владі став виходити на вулиці, представники демократичних сил вважали подальшу демократизацію суспільства, що повинна була привести до усунення монополії КПРС на владу, вільних виборах усіх рівнів, повного скасування всіх номенклатурних пільг та привілеїв.

Значення страйків:

1. Масові виступи шахтарів завдали могутнього удару по тоталітарній системі.

 2. Уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси розходяться з інтересами комуністичної партії, з інтересами тоталітарної держави.

3. Вони започаткували новий етап робітничого руху.

Висновки

  Криза радянського суспільства спонукала керівні партійні кола до проведення реформ. Їхнім ініціатором став Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов.

  Перетворення увійшли в історію як «перебудова».

  Проте розроблені й запроваджені реформи не відповідали реаліям сучасності, до того ж —  були непослідовними і частковими.

  Не до кінця продумані експерименти призвели до розвалу радянського господарського механізму та економічного краху.

  В Україні партійне керівництво республіки, й особисто В. Щербицький, стримувало наростання нових, започаткованих «перебудовою», суспільно­політичних тенденцій. Жорсткий і консервативний курс першого секретаря ЦК КПУ на певний час загальмував розгортання демократичних процесів в Україні.

  Політика гласності і політичні реформи, започатковані партійним керівництвом на ХІХ партійній конференції, дали могутній поштовх до зростання громадської і політичної активності українського суспільства. Новим явищем радянської дійсності став могутній робітничий і страйковий рух, на який не можна було не зважати.

7.«Нове політичне мислення»  та міжнародна  ситуація.

      Коли М. Горбачов став генсеком і отримав доступ до всіх таємниць, дійсність приголомшила його.

 Згодом він розповідав: «Виявилося, що воєнні витрати становили не 16, а 40 (!) відсотків держбюджету, продукція ВПК – не 6, а 20 відсотків валового суспільного продукту. З 25 млрд рублів витрат на науку близько 20 млрд ішло на військово-технічні дослідження та розробки». Та насправді все було ще гірше. Якщо врахувати продукцію легкої і харчової промисловості разом з усіма послугами, що припадали на частку людей, причетних до військовопромислового комплексу, то витрати на оборону сягали 52 % валового суспільного продукту.

     За таких умов далі змагатися з американцями було марною справою. Гонитва озброєнь загнала Радянський Союз у глухий кут. Без її припинення жодне завдання з реформування країни не могло бути розв’язане.

    У 1987 р. вийшла у світ книжка М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу».

    Однією з найважливіших причин перебудови, що її розпочав Михайло Горбачов, стала  необхідність зменшити тягар гонки озброєнь. Прагматичний підтекст « нового мислення» полягав у тому, щоб забезпечити скорочення витрат на озброєння, які стали непосильними. Йшлося і про те, щоб отримати від Заходу кредити, призначені на щорічний імпорт десятків мільйонів тонн зерна, а також закупівлю сучасних техніки й технологій.

    «Нове політичне мислення», проголошене реформаторами, передбачало пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.

 «Нове мислення» – політичний курс на припинення «холодної війни» й відмову від гонки озброєнь, обґрунтування пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими у внутрішній та зовнішній політиці, відмова від провідної в марксизмі-ленінізмі тези про класову боротьбу як рушійну силу історичного процесу

  На початку 1985 р. з ініціативи радянської сторони розпочалися переговори із США, під час яких СРСР виявив готовність іти на серйозні поступки.

ü Не сподіваючись на добру волю радянських керівників, американці готові були витратити десятки мільярдів доларів на програму «Стратегічної оборонної ініціативи» (СОІ), яка мала захистити США від атаки міжконтинентальних ракет. СОІ спиралася на новітні космічні технології і стала відомою під назвою програми «Зоряних війн».

ü Президент США Р. Рейган називав Радянський Союз «імперією зла» і досить успішно створював антирадянську коаліцію країн НАТО, Японії та Китаю.

  Після трьох зустрічей між Рейганом і Горбачовим у 1985–1987 рр. було укладено угоду про знищення ядерних ракет середньої та малої дальності.

ü СРСР зобов’язався за три роки демонтувати й  знищити цілий клас таких ракет – 1752.

ü США мали ліквідувати 869 наявних у них ракет. Це радикальне рішення істотно послабило конфронтацію на найважливішій ділянці радянськоамериканських відносин.

  Виявом «нового мислення» стало рішення М. Горбачова покінчити з непопулярною і безперспективною війною в Афганістані. У травні 1988 р. розпочалося виведення радянських військ.

  Найбільш серйозні зміни сталися на європейському континенті. Національно-визвольний рух охопив усі країни Центрально-Східної Європи, які були зовнішнім поясом російсько-радянської імперії. У вересні 1989 р. новий уряд Угорщини відкрив кордон з Австрією. Тисячі громадян Німецької Демократичної Республіки скористалися «вікном», щоб через Угорщину й Австрію дістатися до ФРН. Берлінська стіна втратила функціональне призначення й стала реліктом епохи, що стрімко відходила в минуле. 9 листопада 1989 р. її було зруйновано. У березні 1990 р. відбулися перші вільні вибори до Народної палати НДР. Новий уряд пристав на пропозицію канцлера Гельмута Коля про об’єднання двох частин Німеччини на підставі Конституції ФРН. У жовтні 1990 р. Народна палата НДР ухвалила рішення про об’єднання східнонімецьких земель із землями ФРН.

       Розв’язання німецького питання на кількох зустрічах представників США, Великої Британії, Франції, Радянського Союзу, ФРН і НДР поклало кінець «холодній війні».

·       У лютому 1990 р. військова частина Організації Варшавського договору була ліквідована.

·       У червні 1991 р. припинила існування Рада економічної взаємодопомоги, а в липні того самого року – політична частина ОВД.

·       «Ялтинська»  Європа перестала існувати.

Завдання:

1.Охарактеризуйте перші заходи «перебудови» в республіці

2.У чому полягало поглиблення «перебудови»? Чим були зумовлені зміни в концепції «перебудови»? 3.Назвіть обставини, які спонукали до відродження    пам’яті про Голодомор 1932–1933 рр.

4.Опишіть процеси розкріпачення свідомості громадян під час перебудови.

5.Охарактеризуйте стан міжнародної ситуації, що склалася навколо СРСР  і підштовхнула радянське керівництво до «перебудови».

Заняття№39-40

Тема.Спроби реформування економіки

1.Курс на прискорення соціально-економічного розвитку.

     Становище, в якому перебувала економіка СРСР, не було невідомим для керівництва країни. Прийшовши до влади, М. Горбачов використав розроблену в апараті його попередника ідею прискорення темпів соціально-економічного розвитку СРСР для подолання його відсталості від провідних країн світу. Акцент стали робити на прискоренні темпів господарського зростання, а сам термін став з часом назвою програми змін у соціально-економічній сфері.            «Прискорення» — політичний курс керівництва КПРС у соціально­економічній сфері в роки «перебудови», спрямований на подолання кризових явищ і досягнення нового якісного стану радянського суспільства.

   За задумом керівників країни програма «прискорення» передбачала:

 • докорінне оновлення матеріально-технічної бази виробництва на основі новітніх досягнень науково-технічної революції;

• оновлення змісту суспільних відносин, насамперед в економічній сфері;

 • досягнення якісних змін змісту й характеру праці, матеріальних і духовних умов життя людей;

 • здійснення активізації діяльності усіх політичних, громадських і ідеологічних інститутів.

2.Здійснення політики «прискорення» у промисловості

     У липні 1986 р. Верховна Рада УРСР затвердила показники соціально-економічного розвитку республіки у дванадцятій п’ятирічці (1986–1990 рр.). Усі вони відповідали завданням курсу на «прискорення», затверджених у союзних «Основних напрямах…».

     За період 1986–1990 рр. в Україні планувалося досягти зростання національного прибутку на 11,9 %, продуктивність праці у промисловості — на 20 %. Однак вже перший рік здійснення цих грандіозних планів показав їхню нереальність.

       На початку 1987 р. у більшості галузей економіки виникли серйозні проблеми. Зростала спрацьованість основних виробничих фондів, зменшувалися темпи створення нового устаткування й обладнання.

     Улітку 1987 р. М. Горбачов уперше заявив, що економіка країни у передкризовому стані. Із цього часу розмови про прискорення темпів соціально-економічного розвитку припинилися.

        Улітку 1987 р. М. Горбачов заявив про початок радикальної економічної реформи, завдяки якій повинно було відбутися «поглиблення перебудови» і здійснення «наступу у всіх напрямках прискорення».

     Основна ідея реформи полягала у тому, щоб надати підприємствам певну свободу (самостійність, самоуправління, самофінансування) при збереженні централізованого директивного планування. Відтепер підприємства могли самостійно планувати і здійснювати виробничу діяльність в межах запропонованих, але не нав’язаних відповідним міністерством показників.

      У другій половині 1987 р. економіку України охопила нова хвиля перетворень :

·       скасували  103 республіканські органи управління,

·       здійснили передачу багатьох управлінських функцій місцевим органам, підприємствам та об’єднанням,

·       ліквідували 14 міністерств і відомств, 83 організації середньої ланки.

·       було укрупнено 1500 підприємств, цехів, дільниць.

·       за Законом «Про індивідуальну трудову діяльність», ухваленим  у листопаді 1986 р., дозволялася підприємницька діяльність і створення кооперативів, переважно у сферах громадського харчування і послуг населенню.

    Наприкінці 1980-х рр. в кооперативах республіки працювало близько 700 тис. осіб. Вони виробляли товарів або надавали послуг на загальну суму до 5 млрд крб. на рік. Однак поряд з цим стрімко наростали негативні тенденції, пов’язані з непослідовністю реформаторів, котрі, вірні комуністичній доктрині, намагалися не виходити за межі командної економіки.

3.Спроби поліпшення ситуації у сільському господарстві

    У роки «перебудови» здійснювалися спроби поліпшення ситуації в аграрному секторі економіки. Акцент при цьому робився лише на вдосконалення існуючої колгоспно-радгоспної системи.

      Цій меті була присвячена постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому  комплексі  країни»,  що з’явилася у 1986 р. Однак фактично жодних якісних змін поява цієї постанови не спричинила, а лише доповнила управління сільським господарством новою структурою — Держагропромом СРСР.

     До системи агропромів входили установи до районного рівня включно, які мали контролювати виробництво сільськогосподарської продукції від її вирощування у колгоспах та радгоспах до зберігання на базах і переробки на промислових підприємствах.

    Спробою поліпшення ситуації в аграрному секторі стали заходи:

·       відкриття можливостей для розвитку тут приватної ініціативи.

·       у 1988 р. сім’ям колгоспників надали право брати землю в оренду для використання в сільськогосподарському виробництві строком до 50 років.

·       Їм також надавалося право розпоряджатися вирощеною продукцією на власний розсуд.

·       у  1989 р. з’явилися рішення, за якими стало можливим створення селянських кооперативів і фермерських господарств.

      Однак значного поширення на селі нові форми господарювання не набули. Власне селяни, що звикли до колгоспно-радгоспної системи, не підтримували ідею фермерства.

1.   Погіршення ситуації в економіці України

Розгортання перетворень в економіці дуже швидко виявило їхні недоліки:

·       На підприємствах новий економічний механізм фактично не діяв.

·       Ініціатива і самостійність підприємств обмежувалися численними управлінсько-бюрократичними структурами.

·       Центральні відомства усі економічні нововведення сприймали хворобливо, не бажаючи надавати виробникам реальні можливості для самостійного господарювання.

·       Надане підприємствам право збільшувати заробітну платню працівникам за умови зростання вартісного обсягу виробленої продукції призвело до гонитви за прибутком будь-яким способом. Зокрема виробники стали підвищувати ціни на свою продукцію і скорочувати випуск дешевих товарів. З 1988 р. темпи зростання заробітної плати у багатьох галузях та областях республіки стали дедалі більше випереджати продуктивність праці. Унаслідок цього зростаючі грошові прибутки населення не відповідали наявній товарній масі, що загострювало проблему дефіцитів. Одночасно з цим стало не вистачати грошей. Навесні 1988 р. союзне керівництво спробувало змінити ситуацію, розпочавши грошову емісію — випуск нових грошей. Проте напруженість на споживчому ринку лише посилилася, а радянські карбованці стали дедалі більше втрачати свою купівельну спроможність. Ситуація в Україні в цей період, на тлі стрімкого погіршення показників економічного розвитку в СРСР в цілому, була дещо ліпшою, але також демонструвала негативні тенденції розвитку.

·       У 1986–1990 рр. темпи зростання валового національного продукту, національного доходу, продуктивності праці, обсягів промислової і сільськогосподарської продукції постійно падали.

·       У 1990 р. національний дохід республіки, вперше за повоєнні роки, зменшився на 1,5 %.

·         Розрив між товарною і грошовою масою досяг 10 млрд крб станом на кінець 1988 р. і продовжував

·          У першому півріччі 1990 р. в Україні ціни на продовольчі товари зросли на 2,6 %, на непродовольчі товари — на 6 %. Близько 1200 товарів народного споживання опинилися в групі постійного дефіциту. Це призвело до розгортання «чорного ринку» й одночасного вивезення дефіцитних товарів за межі республіки.

·          Підприємства в умовах знецінення карбованця і товарного дефіциту в 1980– 1990 рр. стали масово переходити до бартерного або натурального обміну товарів на товар. Фінансове становище республіки ставало дедалі складнішим. У 1988 р. значного суспільного розголосу набули показники прихованого раніше дефіциту бюджету УРСР. Так, за офіційними даними, Україна вивозила продукції на 40 млрд крб, а ввозила на 36 млрд крб. До того ж союзні міністерства та відомства щорічно вилучали з бюджету республіки близько 100 млрд крб. Усе це сприяло поширенню у суспільстві уявлень про «пограбування» України у складі СРСР і необхідність перегляду стосунків з центром.

      Водночас республіканський уряд і керівництво КПУ дотримувалися традиційного курсу цілковитої підтримки рішень центру, не виявляли ініціативи у вирішенні назрілих проблем і достатньої наполегливості у обстоюванні інтересів республіки. збільшуватися з кожним роком.

           Основні етапи економічних реформ.

1.           Квітневий пленум ЦК КПРС 1985 р. — ХХVІ з’їзд КПРС — схвалення програми прискорення соціально-економічного розвитку господарства.

 Передбачалося:

 • до 2000 р. створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за попередні 70 років;

 • вирішити традиційні соціальні проблеми — продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку;

 • технічне переозброєння машинобудування на основі останніх досягнень НТР, активізації «людського фактора».

Програма була утопічною. Вона свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи, в якій перебувало радянське суспільство.

2.           Із червня 1987 р. — реформи Рижкова—Абалкіна. Сутність реформ виражена в трьох «С»:

ü самостійність,

ü самоокупність,

ü самофінансування.

Були ухвалені закони:

  «Про державне підприємство»,

  «Про кооперацію»,

  «Про індивідуальну трудову діяльність» тощо.

Згідно із реформою передбачалося:

·       переведення підприємств на госпрозрахунок;

·       встановлення залежності заробітної плати від результатів господарської діяльності, сприяння запровадженню досягнень НТР;

·       розвиток кооперативної форми власності та індивідуальної трудової діяльності й ін.

       Непослідовність, половинчастість реформ призвели до їхнього краху.

3.           Червень 1990 р. — Верховна Рада СРСР схвалила програму переходу до регульованої ринкової економіки. Передбачалося:

• запровадження елементів ринкових механізмів;

• збереження значної частини державного сектору економіки.

 В умовах повного розвалу господарського механізму і самого СРСР програма виявилась нежиттєздатною.

Причини невдач економічних реформ другої половини 1980-х років.

1.Відсутність послідовної, адекватної, науково 

обґрунтованої стратегії розвитку.

2. Непослідовність у здійсненні реформ.

3. Прагнення поєднати несумісні економічні моделі: адміністративно-командну з повним одержавленням власності й ринкову з приватною власністю та ініціативою.

4. Некомпетентне керівництво проведенням реформ.

5. Опір консервативних сил.

6. Засилля військово-промислового комплексу

 Висновки :

      Складовою політики «перебудови» стали заходи з реформування радянської економіки. Однак усі перетворення, розроблені ініціаторами реформ, не виходили за межі командно­адміністративної моделі економіки й відповідали комуністичній ідеології.

     Непослідовність і недостатня продуманість наслідків запроваджених нововведень призвели до того, що ситуація в господарстві України, як і в інших союзних республіках, стала стрімко погіршуватися. Економіка опинилася на межі розвалу.

Завдання:

 1. Яку стратегію намагались реалізувати творці «перебудови» в економічній сфері?

 2. Чому спроба «прискорити» економічний розвиток СРСР виявилася невдалою?

3. Як відбувалося здійснення політики «прискорення» у промисловості?

 4. Які спроби змінити ситуацію на краще у сільському господарстві здійснювалися у роки «перебудови»?

5. Визначте негативні фактори, які впливали на проведення економічних реформ.