Історія України.  21ПО, 23ПО. Завдання на 2 тиждень.

І.Розглянути  матеріал за підручником :

ü Власов В. С. Історія України (рівень стандарту) :

підручник для 11 класу закладів загальної середньої освіти / В. С. Власов, С. В. Кульчицький. – Київ : Літера ЛТД, 2019. – 256 с.

§ 19. Зростання суспільно-політичної активності громадян

ü Струкевич О. Історія України (рівень стандарту) :

підруч. для 11 кл. закл. загальн. середн. освіти / Олексій Струкевич, Степан Дровозюк. — Київ : Грамота, 2019. — 240 с.: іл.

§ 17–18. Громадсько-політичне й духовне пробудження                 українського суспільства.  Поява неформальних організацій .

ü Сорочинська Н.М., Гісем О.О. С 65       Історія України [рівень стандарту] : підручник для 11 кл. закл. загальн. серед. освіти / Н. М. Сорочинська, О. О. Гісем. —   Тернопіль : Навчальна книга –  Богдан, 2019. — 240 с. : іл.

§ 17. Зростання активності українського суспільства .

      § 18. Розгортання національно-визвольного руху в Україні. Початок

          формування багатопартійної системи

ІІ.Прочитати матеріал заняття і скласти опорний конспект за планом:

 Заняття №41-42, 43-44.

Тема.  Громадсько-політичне  й  духовне пробудження українського

суспільства. Поява неформальних організацій.  Розгортання 

              національно-визвольного руху в Україні. Початок формування

              багатопартійної системи.

                                                    ПЛАН.

1.     Активізація національно-демократичного руху

2.     Поява неформальних організацій

3.     Українська Гельсінська спілка.

4.      Народний рух України за перебудову

5.      Зародження багатопартійності

6.     Перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР (березень 1990 р.)

7.      Відродження релігійного та церковного життя

8.     Створення Організації кримськотатарського національного руху. Відновлення Кримської АРСР

ІІІ.  Перегляньте  відеоматеріал про Народний рух України  в період 

         перебудови  https://www.youtube.com/watch?v=aiQRNpzLSX8

ІV.Перегляньте   уважно лекцію №30 до  матеріалу «Революція на граніті та проголошення незалежності України»

V. Дайте відповіді на поставленні запитання .

1.Назвіть та охарактеризуйте прояви національно-демократичного руху. 

 2.Як відбувалася боротьба за зміну становища української мови? . Який

    статус закріплювався за українською мовою Законом «Про мови в  

    Українській РСР»?

 3. Складіть таблицю «Становлення багатопартійності в Україні».

Назва партії	Дата виникнення	Напрямок	Основні програмні засади

  4. Якими були передумови виникнення багатопартійної системи в

         Україні?

   5.Визначте вирішальні моменти в процесі відродження УГКЦ та УАПЦ.

   6. Визначте місце та роль в історії України виборів до Верховної Ради

          УРСР і місцевих рад у 1990 р.

VІ.Повторення матеріалу .Виконайте тестові завдання  за розділом

https://test.izno.com.ua/?q=encziklopediya-testovix-zavdan.html

  

                        Громадсько-політичне  й  духовне  пробудження          

           українського    суспільства.  Поява  неформальних    організацій.  

                    Розгортання   національно-визвольного руху в Україні.

                           Початок   формування   багатопартійної системи.

        Роки «перебудови» відзначалися чимдалі більшим зростанням політичної активності суспільства. Вона виявлялася в діяльності так званих неформальних груп і об’єднань.

      Усупереч переконанням влади, що в СРСР не існує національного питання, з початком перебудовчих процесів в Україні, як і в інших союзних республіках, активізувався національний рух.

      В УРСР його посилював Чорнобиль, що став своєрідним символом приниження України, неспроможності її керівництва захистити своє населення. Проживаючи в зоні катастрофи, мешканці навіть не отримали більш-менш правдивої інформації про екологічну ситуацію. Водночас «чорнобильська трагедія» посилила активність українців, які за умов деградації союзних структур розпочали рух за досягнення незалежності.

        Гласність, свобода слова сприяли самоорганізації суспільства, яке перетворилося на важливий суб’єкт політичного процесу. В УРСР почали створюватися неформальні організації — групи людей, котрі виникли задля досягнення певної мети. Більшість серед таких об’єднань мали національно-визвольне забарвлення. Вони  відображали інтереси різних прошарків суспільства.

1. Активізація національно-демократичного руху

        Процеси демократизації радянського суспільства, яку «архітектори пере- будови» розглядали як засіб подолання опору консервативної номенклатури, дуже швидко вийшли з-під контролю Москви.

        В Україні вони перетворилися на передумову активізації національно-демократичного руху.

       Націонáльно-демократичний рух — рух за відродження демократичних традицій, збереження етнокультурної самобутності, захист національних інтересів став підґрунтям для розгортання боротьби за відновлення української державності.

      Символом його пробудження став відкритий лист українського письменника О. Гончара до М. Горбачова з приводу конституційного захисту української мови.

    Значного суспільного резонансу в республіці набули оприлюднені у квітні 1987 р. Міністерством освіти УРСР дані про кількість україномовних і російськомовних шкіл. В Україні в цей час україномовні школи становили 75 % від загальної кількості, а російськомовні близько 20 %. Однак саме в останніх навчалося більш ніж половина усього учнівського контингенту. У столиці України в цей період з 300 тис. учнів лише 70 тис. навчалося українською мовою.

    У червні 1987 р. Спілка письменників України висловила занепокоєння стосовно дедалі більшого зникнення з повсякденного спілкування української мови. Хоча керівний орган КПУ заявив, що визнає виправданість стурбованості громадськості проблемою, проте не підтримує ідею «оголосити українську мову державною та відмовитися у школах республіки від принципу вільного вибору мови навчання».

    Незважаючи на оприлюднену позицію, громадськість України продовжувала боротьбу за зміну статусу української мови. Улітку 1988 р. у Львові утворилося місцеве Товариство рідної мови ім. Т. Шевченка. Письменники республіки звернулися до політбюро ЦК КПУ з пропозицією про створення товариства шанувальників української мови. Цю пропозицію підтримали.

·        11 лютого 1989 р. в Києві на установчій конференції представники утворених раніше місцевих організацій заснували республіканське Товариство української мови ім. Т. Шевченка.

·        Його очолив відомий поет і громадський діяч Д. Павличко.

·        Своєю метою товариство проголосило домогтися надання українській мові статусу державної в республіці та боротьбу за його реалізацію.

    Активна позиція громадськості стосовно становища української мови спонукала Верховну Раду УРСР в жовтні 1989 р. ухвалити Закон «Про мови в Українській РСР». Відповідно до нього українській мові надано статус державної й встановлено, що впродовж наступних п’яти років вона повинна замінити російську в діяльності державних органів.

2.Поява неформальних організацій

         Неформáльні громáдські організáції — організації, що виникають унаслідок вільної демократичної ініціативи громадян і не обмежені державним втручанням щодо мети, засобів, членства й керівництва організацією.

Ø У середині 1980-х рр. в Україні функціонували десятки тисяч первинних осередків суспільно-політичного, фізкультурно-оздоровчого, природничо-пізнавального та інших напрямів, які охоплювали понад 1,5 млн осіб – від піонерів до пенсіонерів.

Ø Ініціатива у створенні перших неформальних організацій належала колишнім політв’язням і не ув’язненим владою дисидентам та шістдесятникам.

Ø У серпні 1987 р. вони спільно зі студентською молоддю створили в Києві Український культурологічний клуб (УКК).Членів цієї організації цікавили «білі плями» радянської історії. Через це вони неминуче ставали в опозицію до радянської влади.На засіданнях клубу його члени ознайомлювали зацікавлених з подіями боротьби за українську державність у 1917–1920 рр., «українізацією» 1920-х рр., сталінськими репресіями в Україні, Голодомором 1932–1933 рр. тощо

Ø У жовтні 1987 р. у Львові заявило про початок діяльності е «Товариство Лева». Воно об’єднувало національно свідому молодь, робітників, навіть деяких  комсомольських лідерів.

Ø Згодом  був утворений Міжнаціональний комітет захисту політв’язнів на чолі з Михайлом Горинем.

Ø У Києві виник клуб «Спадщина», більшість членів якого становили співробітники АН УРСР.

Ø  В Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка — студентське об’єднання «Громада». На його основі виникла Українська студентська спілка (УСС).

Ø Розпочали діяльність молодіжні організації Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Студентське братство. Подією в суспільному житті України стало створення у 1989 році історико-просвітницького правозахисного товариства «Меморіал», яке очолив Лесь Танюк. Серед першочергових завдань «Меморіалу» було: відновлення історичної правди й увічнення пам’яті жертв політичних репресій в УРСР, надання допомоги живим, подолання комуністичних стереотипів та утвердження прав особи

Ø Реакцією на катастрофічні наслідки Чорнобильської катастрофи стало заснування в грудні 1987 р. екологічної асоціації «Зелений світ». Фундаторами об’єднання були Спілка письменників і Спілка кінематографістів України. У березні 1988 р. на республіканському екологічному семінарі в київському Будинку кіно головою «Зеленого світу» обрали письменника Юрія Щербака.

Ø У 1987 р. відновилося видання журналу «Український вісник», що нелегально виходив у Львові до арешту в 1972 р. його редактора В. Чорновола, який знову очолив журнал. Тепер це було перше в Україні легальне незалежне громадсько-політичне видання, що приділяло велику увагу публікації раніше приховуваних історичних документів.

Ø На основі Української Гельсінської групи (УГГ) у березні 1988 р. сформувалася організація республіканського масштабу – Українська Гельсінська спілка (УГС). Її лідером став Л. Лук’яненко

Ø На хвилі національного піднесення численні організації і гуртки у лютому 1989 року об’єдналися в Товариство української мови імені Тараса Шевченка як всеукраїнську громадську спілку. Товариство сформувала національна інтелігенція, передусім письменники, науковці й освітяни. Очолив його поет Дмитро Павличко.

Ø У лютому 1989 р. відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т. Шевченка. За безпосередньої участі цієї організації і під тиском громадськості в жовтні 1989 р. Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про мови в Українській РСР». Цей документ юридично закріплював державний статус української мови.

Ø Неформальні громадські об’єднання виникали на всій території УРСР. 

·        у Харкові діяла Спілка захисту вільної праці

·        в Полтаві — «Комітет мітингу»

·        в Ялті — «Союз доброї волі»

·        в Одесі — «Демократичний союз сприяння перебудові»

Ø На липень 1988 року КДБ УРСР здійснював нагляд за 21 неформальним об’єднанням громадян України, які, на думку цієї структури, становили реальну загрозу чинному режимові.  Під впливом цих об’єднань та клубів зазнавали корозії і руйнувались офіційні організації та структури, долалися комуністичні ідеологічні стереотипи.

Ø Особливо активно популяризувала альтернативні до владної ідеології погляди преса.

·        Почали виходити «самвидавівські» газети та журнали. У 1987 році В’ячеслав Чорновіл відновив друк «Українського вісника».

·        Створена в 1987 році Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) через «самвидавівські» журнали «Кафедра» та «Євшан-зілля» популяризувала «невизнаних в Україні  прозаїків і поетів».

                               Мітинги неформальних об’єднань.

Однією з важливих форм впливу неформальних громадських об’єднань на суспільні процеси в республіці стала так звана «мітингова демократія». У 1988 р. у Львові, Києві і Хмельницькому відбулися перші в Україні за радянських часів несанкціоновані владою масові збори.

ü Центром політичної активності в Україні, безперечно, був Львів. На площі перед Львівським університетом регулярно проводилися мітинги, учасники яких вимагали скасування привілеїв для компартійно-радянської номенклатури, звільнення політичних в’язнів, розширення прав союзних республік тощо. На ці мітинги під пам’ятником І. Франкові збиралися від 20 до 50 тис. осіб.

ü 26 квітня 1988 р. в річницю Чорнобильської катастрофи в Києві пройшла перша незалежна екологічна демонстрація

ü 13 червня під час установчих зборів Товариства української мови у Львові відбувся перший в Україні багатотисячний політичний мітинг.

ü  масовий мітинг у Києві відбувся 13 листопада 1989 р. біля Республіканського стадіону. Його організаторами стали «Зелений світ», клуб «Спадщина», студентське товариство «Громада». На мітингу гостро порушувалося питання про відповідальність конкретних посадових осіб, починаючи від першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького та голови Президії Верховної Ради УРСР В. Шевченко за приховування руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей і невжиття оперативних заходів після вибуху .

ü 13 червня під час установчих зборів Товариства української мови у Львові відбувся перший в Україні багатотисячний політичний мітинг.

ü Улітку 1989 р. у Радянському Союзі спалахнув масовий шахтарський страйк.

·        Уперше за роки радянської влади роботу припинили одночасно багато підприємств. Страйк розпочався в Кузбасі.

·        На знак солідарності із кузбасівцями 15 липня припинили роботу працівники однієї з дільниць шахти «Ясинівська Глибока» в Макіївці.

·        21 липня в Україні припинили працю майже півмільйона

шахтарів у Донецькому та Львівсько-Волинському вугільних басейнах.

       Усього до травня 1989 р., за офіційними даними, в Україні було подано 279 заяв на проведення вуличних зборів й організовано 72 несанкціоновані мітинги. Цей період отримав назву «мітингова демократія».

3.Українська Гельсінська спілка.

       У грудні 1987 року колишні політичні в’язні оголосили про відновлення Української Гельсінської групи — громадсько-політичної правозахисної організації, а в липні 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові було заявлено про перетворення її на Українську Гельсінську спілку.Головою спілки обрали Левка Лук’яненка. 7 липня 1988 року було оприлюднено «Декларацію принципів УГС».

     «Декларацію принципів УГС» — програмний документ, в якому організація узагальнила та висловила акумульовані на мітингах, демонстраціях, зборах, конференціях, диспутах вимоги. Зокрема:

·        гарантія права української нації на самовизначення,

·        державність української мови,

·        створення республіканських військових формувань,

·        звільнення всіх політв’язнів,

·        легалізація Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков.

·        УГС виступила за вихід України зі складу СРСР і створення незалежної держави.

        Ряди УГС швидко зростали, і на початку 1990 року вона налічувала вже 1,5 тисячі членів, мала відділення у майже всіх областях України, представництва в Москві, республіках Балтії, а також за кордоном.

Утворення УГС офіційна влада сприйняла як виклик і намагалася всіляко протидіяти цій спілці. Членів організації переслідували, залякували, арештовували,дискредитували. Але від цього авторитет УГС серед населення тільки зростав.

       Організація стала активним учасником демократичних перетворень і національно-визвольних процесів в Україні.

4. Виникнення і початок діяльності Народного руху України

     Найбільшою неформальною організацією був Народний рух України.

У вересні 1989 року з ініціативи Спілки письменників України, яку підтримали український «Меморіал» і Товариство української мови імені Тараса Шевченка, виникла наймасовіша політична організація — Народний Рух України за перебудову. На час установчого з’їзду чисельність Руху становила 280 тисяч осіб.

      Утворення його надало потужного імпульсу суспільно-політичному життю України.

Ø 8– 10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України.Установчий з’їзд відбувся  в актовій залі Київського політехнічного інституту в атмосфері духовного піднесення. Зала була прикрашена давніми гербами українських земель і синьо-жовтими прапорами.

Ø Установчий з’їзд виступив за демократизацію, за розвиток національної культури й мови, боротьбу за свободу особистості, її реальні права. З’їзд НРУ заявив про підтримку політики «перебудови» і гласності. Головою НРУ було обрано відомого українського поета І. Драча.

·        85 % делегатів були українцями

·        п’ята частина мала партійні квитки

·        семеро з десяти – вищу освіту

·        приблизно половину делегатів представляли західні, понад третину –центральні регіони республіки. Кількість членів Руху зі східних і південних областей була мізерною.

·        Робітничий клас майже не брав участі у творенні нової організації.

Ø 28 вересня 1989 р. у «Літературній Україні» була оприлюднена

програма НРУ, що її ухвалив установчий з’їзд.( Вона не містила вимог негайного здобуття незалежності України й орієнтувала на підтримку тих реформаторських сил у КПРС, які розпочали перебудовну політику.)

 У програмних документах Руху було зазначено, що це «масовий громадсько-політичний рух республіки», котрий виник як прояв народної ініціативи за докорінне оновлення суспільства.

Головна мета діяльності — «побудова в Україні демократичного і гуманного суспільства», в якому «буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу і умови для гідного життя людини, відродження та всебічного розвитку української нації та створення суверенної України, яка будуватиме свої відносини з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору».

Як найбільша з новоутворених громадських організацій Народний Рух зробив чимало задля оприлюднення правди про трагічні сторінки української історії, демократизації виборчої системи в республіці. Внаслідок спільних дій Руху та демократично налаштованих народних депутатів СРСР від України восени того року було внесено поправки до проекту закону про вибори у Верховну Раду УРСР.

Ø Перша велика громадська акція, організована Народним рухом, відбулася 21 січня 1990 р., коли проводили масштабний захід «Українська хвиля» — «живий ланцюг» на честь відзначення Акта злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 р. 21 січня 1990 р., на відзначення річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР 1919 р. Рух спромігся вивести на автомобільну трасу Київ – Житомир – Рівне – Тернопіль – Львів – Івано-Франківськ сотні тисяч людей (за вочевидь применшеними даними МВС УРСР – 450 тис.). У зазначений  момент вони взялися за руки й утворили «живий ланцюг», який символізував  єдність українців Заходу і Сходу. На мітингах уздовж ланцюга лунали заклики до незалежності, звільнення від комуністів. «Живий ланцюг» став також символом відокремлення національної історії від радянської.

·        У рамках акції «Українська хвиля» у шести областях відбулося 30

мітингів.

·        Найбагатолюдніші мітинги пройшли у Львові (20 тис. осіб),

Тернополі (20 тис.), Києві (16 тис. осіб).

Так було вперше відзначено День соборності України.

Ø У жовтні 1990 р. відбулися Другі Всеукраїнські збори Народного руху. На цей час членами згаданої організації були 633 тис. громадян республіки, а про її підтримку заявляли 5 млн осіб. Учасники з’їзду схвалили документи, в якихзаявили, що «запобігти національній катастрофі неможливо без зміни політичної системи, усунення монополії Комуністичної партії й утвердження політичного й економічного плюралізму». У зв’язку з цим із назви Народного руху України усунули слова «за перебудову» як свідчення підтримки ним офіційного курсу КПРС. Своєю головною метою Рух проголосив відтепер боротьбу за здобуття ненасильницькими методами незалежності України і створення демократичної республіки.

Ø Важливою частиною розгортання національно-демократичного руху стало поширення національної символіки.

·        Уперше національний прапор було піднято 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові. З національною символікою львів’яни вийшли  на першотравневу демонстрацію та змушені були відстоювати рідні символи в сутичках з міліцією.

·        Під національними прапорами в листопаді 1989 р. в Києві відбулося перепоховання відомих шістдесятників, жертв

тоталітаризму — В. Стуса, Ю. Литвина й О. Тихого.

·        Офіційне підняття синьо-жовтого прапора відбулося 14 березня 1990 р. над Стрийським міськвиконкомом Львівської області.

·        24 липня 1990 р. синьо-жовтий прапор замайорів на флагштоці Київської міської ради.

ПІДСУМКИ:

ü Неформальний рух в Україні налічував значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів.

ü Найбільшу кількість становили культурноісторичні, суспільно-політичні, екологічні, спортивні й інші самодіяльні групи, об’єднання та організації.

ü Наприкінці 1988 р. чисельність таких неформальних груп налічувала кілька тисяч, а на середину 1989 року — більше ніж 47 тисяч.

ü Наприкінці 1980-х років на цьому шляху демократичні сили стали відкрито використовувати національну символіку.

ü Символом українського національного супротиву системі був синьо-жовтий прапор.

5. Зародження багатопартійності

В умовах гласності громадсько-політична опозиція розгорнула гостру критику діяльності КПРС. Політичні репресії, Голодомор 1932–1933 рр., масові голоди у 1920-х й 1940-х роках, катастрофу на ЧАЕС, економічну кризу пов’язували з монополією компартії на владу. У суспільстві зростало переконання, що лише багатопартійна система забезпечить розвиток демократії та соціально-економічний прогрес.

У березні 1990 р. ІІІ з’їзд народних депутатів СРСР позбавив КПРС монополії на керівну роль у політичній системі. З того часу в УРСР почали формуватися нові політичні партії, для характеристики яких найпоказовішим було ставлення до державного статусу України.

В iсторiї становлення багатопартiйностi виокремлюють три етапи:

1.     1988–1989 рр. — створення умов багатопартiйностi.

Створення опозицiйних до КПРС неформальних об’єднань та рухiв, що пiзніше трансформувалися в полiтичнiпартiї. У цей час в Українi розгортають активну дiяльнiсть Українська демократична спiлка (УДС), пiзнiше перейменована в Українську народно-демократичну лiгу (УНДЛ), Українська гельсiнськаспiлка (УГС), Народний рух України за перебудову (НРУ).

2.     1989–1990 рр. — етап безпосереднього створення початкової

багатопартiйностi. За цей час у республiцi створено понад 20 партiй, у якi об’єднано понад 30 тис. осіб.

3.     Початок 1991 р. — серпень 1991 р. — кардинальнiзмiни в становленнi

багатопартiйностi. Розвал, а згодом і заборона дiяльностi КПУ пiсля спроби державного перевороту в Москвi ДКНС (рос. ГКЧП) 19–21 серпня 1991 р. у зв’язку з доказами про пiдтримкукерiвництвом КПУ заколоту

                        Характеристика нових  політичних  партій

·        Першою, ще до цих подій у жовтні 1989 р., у Львові виникла Українська національна партія (УНП). Метою діяльності партія визначила й відновлення Української Народної Республіки, проголошеної в січні 1918 р.

·        У квітні 1990 р. була створена Українська християнсько-демократична партія (УХДП). Її очолив Василь Січко, учасник правозахисного руху, політв’язень. Партія ставила за мету побудову самостійної християнської України. Вона вимагала притягнення КПРС до відповідальності за злочини проти людства.

·        У червні 1990 р. за незалежність України виступила також Українська народно-демократична партія (УНДП). Вона закликала утворити громадські комітети для відродження Української держави як правонаступниці УНР і скликати установчі збори України.

·        На основі Української Гельсинської спілки у квітні 1990 р. була утворена Українська республіканська партія (УРП), яку очолив Левко Лук’яненко. Мета партії полягала в утворенні Української незалежної соборної держави.

·        У грудні 1990 р. відбувся установчий з’їзд  Демократичної партії України (ДПУ), яку очолив Юрій Бадзьо. Партія виступала за утворення української суверенної республіки, роздержавлення власності, приватизацію, перехід до ринкових відносин, створення власної валютної системи.

·        У червні 1990 р. була утворена Українська селянсько-демократична партія (УСДП), яку очолив письменник Сергій Плачинда. УСДП оголосила себе партією фермерів, що виступала за незалежну Українську державу, декларувалавідродження економіки та культури українського села, повернення селянинові статусу господаря землі.

·        травні 1990 р. було створено Соціал-демократичну партію України (СДПУ)

·        У вересні 1990 р. активісти Всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ» створили Партію зелених України (ПЗУ). Партію очолив відомий громадський діяч письменник Юрій Щербак. ПЗУ виступила за державну незалежність України, гармонійне поєднання інтересів людини та законів природи. Оскільки ні капіталізм, ні соціалізм не зуміли досягнути цієї гармонії, партія пропонувала шукати третій шлях розвитку.

·        Демократизація партійної системи зачепила й комуністичну партію. На початку 1990 р. в КПРС виникла «Демократична платформа», яка виступила за право створювати в КПРС фракції, за відмову від комунізму як мети КПРС. На ХХVІІІ з’їзді КПУ «Демплатформа» виступила за реорганізацію КПРС у союз республіканських компартій, наполягала на департизації органів КДБ, МВС, військових та інших державних структур. Оскільки пропозиції не були підтримані, прихильники «Демплатформи» вийшли з лав КПУ й наприкінці 1990 р. утворили Партію демократичного відродження України (ПДВУ). Щодо питань державного статусу України ПДВУ стояла на конфедеративних позиціях.

Партії, які виникли протягом 1990 — на початку 1991 р., значно поступалися КПУ за кількістю членів і можливостями впливу на державні структури. КПУ продовжувала контролювати державний апарат і правоохоронні органи.

6.Перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР (березень 1990 р.)

    У березні 1990 р. в усіх радянських республіках відбулися вибори народних депутатів до республіканських і місцевих рад. У Балтійських республіках перші відносно вільні вибори принесли перемогу опозиційним Народним фронтам. В Україні ортодоксальні комуністи продовжували підтасовувати результати голосування.

    Під час напруженої виборчої боротьби Народний Рух України, Товариство української мови, «Зелений світ» для координації дій на виборах об’єдналися в «Демократичний блок». Він виступив за реальний політичний та економічний суверенітет України, скасування ст. 6 конституції СРСР, що гарантувала КПРС монополію на владу, національне відродження українського народу, вільний розвиток культур національних меншин, свободу віросповідання, різні форми власності тощо.

    Унаслідок виборів Верховна Рада УРСР оновила склад на 90 %. Незважаючи на підконтрольність ЗМІ, залякування виборців, зловживання в сільській місцевості на сході та півдні України, «Демократичний блок»  відвоював у компартії майже сотню з 450 місць. Верховна Рада УРСР нового скликання розпочала роботу 15 травня 1990 р. «Демократичний блок» виступив з декларацією про перехід до конструктивної опозиції та створив Народну раду, до якої ввійшла й частина  депутатів від «Демократичної платформи» у КПУ.

    Загалом до опозиційної Народної ради, ввійшли 125 депутатів. Її очолив академік І. Юхновський, відомий у науковому світі фізик-теоретик. Комуністична більшість утворила групу «За суверенну Радянську Україну», відому як «Група 239». Решта депутатів вважалася формально незалежними.

    Оскільки для ухвалення рішення достатньо було 226 голосів, то комуністи зуміли утримати законодавчу владу у своїх руках. Проте це вже була не Верховна Рада застійних часів, коли депутати, приїжджаючи на один день, устигали проголосувати за сотні заздалегідь підготовлених рішень. Тепер це був справжній парламент — центр політичного життя республіки. Непримиренні дебати транслювали по радіо та телебаченню й часто супроводжувалися мітингами протесту біля парламенту.

    Ознакою часу стало використання національної символіки. Над багатьма містами й селами України замайоріли синьо-жовті національні прапори. Водночас було здійснено й перші акції з демонтажу радянської символіки. Так, 1 серпня 1990 р. за рішенням міської ради в м. Червонограді (Львівська обл.) було вперше демонтовано пам’ятник В. Леніну, за тиждень — у Тернополі, наступного місяця — у Львові й Івано-Франківську.

7. Відродження релігійного та церковного життя

         Піднесення  національно-визвольногоруху в роки «перебудови» яскраво  виявилося в релігійній  сфері.

         Віряни Української  греко-католицької  церкви  розпочати  боротьбу за повну реабілітацію та легалізацію церкви:

Ø У серпні 1987 р. їїсвященики й прихожаниоголосили про вихід з підпілля та закликали Папу Римськогопідтриматиїхнідії «усімаможливими способами».

Ø вони відправляливідкритібогослужіння, збиралипідписипідвимогами до влади про відновленняхрамів, улаштовувалипублічнідискусії з представникамивладищодопорушенняконституційних прав греко-католиків.

Ø Використовуючи підтримку міжнародної громадськості, надавали західним ЗМІ письмові звернення, аудіо- та відеоматеріали про переслідування греко-католиків у СРСР.

Ø У травні 1989 р. делегація греко-католиків прибула до Москви зі зверненням до М. Горбачова про відновлення УГКЦ, у якому спростувала 160 політичних звинувачень на свою адресу.Окрема делегація хотіла зустрітися з президією Верховної Ради СРСР, але представники влади не з’явилися на призначену зустріч.

Ø Єпископи та священики розпочали в центрі Москви голодування, яке привернуло увагу світових ЗМІ. Наступного дня звернення все-таки було передано. Після від’їзду делегації групи греко-католиків почергово проводили голодування протягом 4 місяців.

Ø Глава УГКЦ кардинал М. Любачівський звернувся до вірян із закликом стати на захист релігійної свободи, і 17 вересня у Львові відбулася безпрецедентна 100-тисячна демонстрація. Великі демонстрації були проведені й у інших містах. 

Ø 26 листопада, за тиждень до зустрічі  М. Горбачова з  Папою  Іоанном-Павлом ІІ у Римі, у Львові відбулася понад 100-тисячна демонстрація з вимогою повернення УГКЦ собору Св. Юра. Масові мітинги щодо підтримання забороненої церкви тривали аж до часу її легалізації

Ø 23 січня 1990 р. у Львові відбувся Собор УГКЦ, на якому була офіційно проголошена легалізація церкви

Ø Навесні 1990 р. греко-католикам був повернутий собор Св. Юра. У березні 1991 р. з еміграції повернувся кардинал М. Любачівський.

                                               Відродження УАПЦ

         Боротьба УГКЦ за легалізацію стала прикладом для духівництва й віряніншої  забороненої  радянською  владою конфесії – Української автокефальної   православної церкви (УАПЦ). Діяльність УАПЦ за офіційне визнання теж була складником процесу українського національного відродження.

         У лютому 1989 р. почав діяти ініціативний комітет, який звернувся до влади УРСР щодо відродження Української автокефальної православної церкви (УАПЦ):

·        19 серпня 1989 р. настоятель львівського храму Св. Петра і Павла В. Ярема відмовився підпорядковуватися РПЦ.

·        Згодом на зібранні священиків УАПЦ у Львові було проголошено відродження УАПЦ. Влада знову створювала перешкоди. На реєстраційній заяві першої громади УАПЦ у Києві радянський номенклатурник написав: «Такої церкви немає й ніколи не було».

·        Проте вже 2 жовтня 1989 р. УАПЦ була зареєстрована, а 5–6 червня 1990 р. на всеукраїнському православному Соборі в Києві було проголошено відродження УАПЦ. Церкву очолив патріарх Київський і всієї РусіУкраїни Мстислав (Скрипник), який повернувся з еміграції.

·        Зважаючи на політичну та релігійну ситуацію, архієрейський собор РПЦ, який зібрався в Москві наприкінці січня 1990 р., пішов на певні поступки православним ієрархам України. Єпархії, громади й монастирі на території УРСР були виділені в окрему адміністративну одиницю – екзархат. Екзархат набув самостійності в управлінні й почав іменуватися Українською православною церквою (УПЦ). Щоправда, московська патріархія не надала УПЦ внутрішнього самоврядування і залишила за собою можливість втручатися у будьякі питання церковного життя.

          Намагаючись протистояти відродженню українських церков, РПЦ назвала українські приходи Українською православною церквою Московського патріархату (УПЦ МП). Розпочалася довга й затята боротьба за приходи та храми.

8.Створення Організації кримськотатарського національного руху. Відновлення Кримської АРСР

          Громадськірухипідгаслами «перебудови» активізувалися й середкримських татар.

          У квітні – травні 1989 р. було створено громадсько-політичну Організацію   кримськотатарського національного руху (ОКНР). Її головою став М. Джемілєв.

          Прагнення  кримськотатарських активістів підтримували й українські неформальні організації. В останній день роботи  установчий  з’їзд Народного руху України за перебудову схвалив заяву «На підтримку прагнень  кримськотатарського  народу», у якій  наголошувалося:

 «Найсвідоміші сини і донькиУкраїни  зазнавали всіляких  утисків та нагінок за підтримку  законних  прагнень  кримськотатарського  народу повернутися   на свою Батьківщину й відновити свої національно-культурні та територіальні права». Народний рух звернувся до всіх громадян України із закликом допомогти кримським татарам відродити їхню автономію, культуру, освітню мережу, державність.

         Підтиском численних акцій влада булла змушена дозволити кримським татарам повернутися на історичну батьківщину. Хоча повернення депортованого народу наражалося на перешкоди (подекуди вельми винахідливі) з боку центральної та місцевої влади, влітку 1991 р. на Кримському півострові мешкало вже 135 тис. кримських татар.

Кримська обласна рада в листопаді 1990 р. Ухвалила декларацію про державний і правовий статус Криму, в якій призначила на 20 січня 1991 р. референдум серед кримчан щодо відновлення Кримської АРСР. Керівництво організації  кримськотатарського національного руху на чолі з М. Джемілєвим заявило, що референдум російськомовного населення, переселеного на півострів після депортації кримських татар, буде грубим зневажанням  прав кримськотатарського народу й не матиме юридичної сили.

          Проте референдум відбувся у встановлені строки. Обласна рада сформулювала внесене на референдум запитання в такій формі: «Ви за відтворення Кримської АРСР як суб’єкта Союзу РСР і учасника союзного договору?». Отже, йшлося не про відновлення ліквідованої в 1945 р. автономії, а про бажання облради бачити Крим суб’єктом СРСР та навіть учасником союзного договору, що автоматично заперечувало належність області Україні. Однак наміру передати півострів Росії, хоча таку пропозицію активно пропагували, у кримських депутатів не було. Вони воліли отримати в рамках Радянського Союзу статус, рівновеликий з Україною і Росією. Позитивно на винесене запитання відповіли 1 млн 343,9 тис. кримчан, які взяли участь у референдумі. Проти висловилися 81,3 тис. (5,64 % від кількості тих, хто проголосував).

         Не очікуючи офіційної реакції вищих органів влади СРСР та не заслухавши делегацію Організації кримськотатарського національного руху, яка терміново прибула до столиці УРСР, Верховна Рада 12 лютого 1991 р. ухвалила закон, за яким у межах території Кримської області відновлювалася Кримська АРСР у складі УРСР.

        ОКНР висунула ідею скликання першого після 1917 р. загальнонаціонального Курултаю. Він відкрився у Сімферополі 26 червня 1991 р. У його роботі взяли участь близько 300 делегатів із Криму  та республік Середньої Азії, а як гості – представники кримськотатарських організацій Туреччини, активісти Народного руху України, Української республіканської партії, деякі народні депутати СРСР та УРСР.

          28 червня 1991 р. Курултай опублікував Декларацію про національний суверенітет кримськотатарського народу, ідентичну документам, оприлюдненим на рік раніше союзними й автономними республіками СРСР. Курултай представників кримськотатарського народу, бувши обраний демократичним шляхом на всій території СРСР і виступаючи від імені всього кримськотатарського народу, проголосив утворення Меджлісу – вищого повноважного представницького органу. Меджліс мав діяти згідно з волею народу, висловленою Курултаєм.