Картина "Повернення козаків з походу". Ю. Брандт.
План лекції
1. Кревська династична унія та її наслідки для українських земель.
2. Люблінська унія.
3. Берестейська церковна унія.
4. Українське козацтво.
5. Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - середини ХVІІ ст.
1. Кревська династична унія та її наслідки для українських земель
У XIV ст. українські землі, роздроблені на окремі князівства й ослаблені ординським ігом, потрапили під владу кількох феодальних держав. Після смерті 1340 р. галицько-волинського князя Юрія II Польща й Угорщина напали на Галичину, яка внаслідок довгої та виснажливої боротьби остаточно перейшла 1387 р. до Польщі, Молдавське князівство захопило Буковину. Найбільшу частину українських земель було приєднано до Литовського князівства, що утворилося у XIII ст. За князя Гедиміна в пер. пол. XIV ст. литовці приєднали Берестейщину. Польща прагнула приєднати й Велике князівство Литовське. З посиленням тиску на Литовську державу з боку Тевтонського ордену для цього склалися сприятливі умови. Пропольська орієнтація литовського князя Ягайла посилилася у зв'язку зі зміцненням Московського князівства після Куликовської битви 1380 р.
У 1385 р. в замку Крево було укладено угоду (Кревська унія) між Польщею і Великим князівством Литовським, яка передбачала об'єднання Литви і Польщі в одну державу внаслідок шлюбу польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла. На литовських землях запроваджувалося католицтво як державна релігія. Боротьбу за незалежність Литви від Польщі очолив князь Вітовт. За угодою 1392 р. з Ягайлом Вітовта було визнано довічним «великим князем Литви й Русі». Таким чином Литві вдалося зберегти свою автономію.
Кревська унія відіграла важливу роль у припиненні експансії Тевтонського ордену на схід. 15 липня 1410 р. під час «великої війни» поблизу с.Грюнвальд відбулася вирішальна битва між польсько-литовською армією під командуванням Ягайла та Вітовта і військами Тевтонського ордену. У складі польсько-литовської армії були українські, білоруські, московські, чеські полки, а також угорські й татарські загони. Понад половину армії було знищено. 1466 р. орден визнав себе васалом Польщі. Посилення позицій останньої віддзеркалилося в Городельській унії, укладеній 1413 р. , за якою • литовські бояри-католики зрівнювалися в правах з польською шляхтою,• в Литві запроваджувався польський адміністративний поділ, зростав вплив католицької церкви, • литовські князі мали коритися польському королю.
З цим не могла змиритися литовська православна знать. Рух опору очолив брат Ягайла Свидригайло. Війна, що спалахнула в 1430-1431 рр. за українські землі, закінчилася угодою, за якою Поділля було поділено на західне - відійшло до Польщі, та східне - до Литви. Невдовзі боротьба спалахнула з новою силою. Щоб заручитися підтримкою православної української знаті, Ягайло навіть погодився скасувати деякі статті Городельської унії, які надавали переваги католикам. У 1435 р. Свидригайло зазнав поразки і змушений був припинити боротьбу.
Польським королем і великим князем литовським у др. пол. XV ст. став син Ягайла Казимир. Він ліквідував удільні князівства, що залишилися в українських землях. А 1471 р. перетворив Київське князівство на литовську провінцію. Наприк. XV - пер. чв. XVI ст. Московська держава приєднала до своїх володінь землі Чернігівщини, Сіверщини, Смоленщини. Український магнат князь М.Глинський підняв 1508 р. повстання, яке зазнало поразки.
2. Люблінська унія
Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Визрівали об'єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою. Найважливішим внутрішнім чинником у цьому процесі була позиція української шляхти, щодо власних привілеїв. Вплив мав і зовнішній фактор. Війна Литви з Москвою, підтриманою Данією та Швецією, призвела до втрати територій, і Велике князівство Литовське потребувало значної військової та фінансової допомоги. Тому вже на сер. XVI ст. були здійснені перші спроби підписання унії. Але реальних результатів сторони домоглися лише в 1569 р. на засіданні об'єднаного сейму у Любліні. Після того як частина литовських, українських і білоруських магнатів, не задоволених польським проектом унії, намагалася зібрати шляхетське ополчення для боротьби за свої права, король Сигізмунд II Август своїми універсалами приєднав
Картина "Люблінська унія". Я.Матейко.
українські землі (Підляшшя, Волинь, Київщину, Брацлавщину) зрівнявши місцеву шляхту у привілеях з польською. Це означало створення держави Річ Посполита в якій були король, сейм, єдина зовнішня політика, загальна скарбниця. Автономія Литви зберігалася у питаннях місцевого самоврядування, організації збройних сил, у правничій сфері. Українські землі були віднесені до складу польських воєводств - Руського (Львів), Белзького (Белз), Волинського (Луцьк), Київського (Київ), Подільського (Кам'янець), Брацлавського (Брацлав). Люблінська унія 1569 р. мала суперечливі наслідки: - сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії; - возз'єднала українські землі; - забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою; - викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.
Карта "Українські землі після Люблінської унії 1569 р.".
Карта з сайту mapmarket.ru
Після 1569 р. більшість українських земель зайняті польськими магнатами, посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян. Основою економіки українських земель залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер. Поступово з'являються фільварки. Розвиваються міста - державні й у приватному володінні. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування.
3. Берестейська церковна унія
Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення. Кризовий стан православної церкви створював умови для поширення ідеї церковної унії в українському суспільстві. Перед православ'ям України постала проблема вибору: або зберегти церкву, жертвуючи національною самобутністю, або, реформуючи церкву, врятувати цю самобутність. На захист православ'я виступили братства - міщанські організації, створювані при парафіяльних церквах. У 1590 р. львівський єпископ Г.Балабан виступив за підписання унії. Його підтримали єпископи холмський, пінський та луцький. Вони подають заяву королеві Сигізмунду III, і той відповідає згодою. У 1595 р. у Кракові папський нунцій схвалює умови унії, і 25 грудня того ж року в присутності папи римського Климента VIII вона була проголошена. Юридичне оформлення унії мало відбутися у 1596 р. в Бересті. Собор розколовся на дві частини - уніатську та православну. Уніатська частина затвердила греко-католицьку церкву, підпорядковану папі римському. Визнавалися основні догмати католицької церкви, але мова богослужіння залишалася церковнослов'янською, а обряди православними. Уніатське духовенство урівнювалося з католицьким. Замість консолідації українське суспільство ще більше розкололося.
4. Українське козацтво
Причини, які зумовили появу козацтва: - соціальні (посилення феодальної експлуатації, юридичне оформлення кріпосної залежності); - економічні (нестача орної землі, необхідність колонізації вільних земель); - політичні (прагнення польської адміністрації залучити козацтво на службу для охорони південних кордонів від татарської загрози); - національні (спротив політиці колонізації та покатоличення); - стратегічні (загроза з боку Кримського ханства).
Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке протестувало проти закріпачення та експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, де об'єднувалося у містечка - прообрази Січі.
Карта "Місця розташування Запорозьких Січей".
Карта з сайту kozak-ua.org
У 1556 р. на о.Мала Хортиця Д.Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ. Своє місцеположення Січ періодично змінювала. У 70-ті роки XVI ст. вона містилася на о. Томаківка, у 90-ті роки - на о. Базавлук. З 1628 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитиному Розі. З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави. Однак специфічні історичні умови зумовили його своєрідність.
Козацьке військо очолював гетьман, а запорожців - кошовий отаман. У військовому плані Січ складалася з 38 куренів, а територіальне - з 8-10 паланок. Вступ і вихід з Січі були добровільними. Прибульцеві міняли ім'я, аби приховати минуле втікача. Військо Запорізьке можна поділити на січових козаків - нежонатих, загартованих у боях, і волосних - сімейних козаків, які більший час жили за межами Січі, де займалися землеробством, промислами, торгівлею. Січові козаки становили основу Війська Запорізького і називалися товариством або лицарством. Життя запорізького козацтва будувалося на демократичних засадах. Проте, соціальне розшарування серед козаків визначало їхню політичну нерівність.
Функції законодавчого органу виконувала загальна Козацька Рада. Владу виконавчу репрезентували кошовий отаман і старшина. Характерною рисою формування Коша була виборність. Загальна Козацька Рада обирала старшину, затверджувала плани походів, вирішувала зовнішні питання та розподілу землі. Поступово формується козацька адміністрація - військовий суддя, військовий отаман, хорунжий, гармаш, полковник, писар, осавула.
На відміну від усієї території України, у Січі було власне неписане козацьке право - сукупність правових звичаїв, які сформувались у сфері козацьких суспільних стосунків. Козацьке право фіксувало стан стосунків, затверджувало військово-адміністративну організацію, порядок землекористування, кваліфікувало види злочинів, покарань.
Це дає підстави говорити про яскраво виражену форму державності з усіма ознаками демократичної республіки: фактична рівність козаків, відсутність кріпосного права і феодальної власності на землю. Захист православної віри слугував потужною ідеологічною основою життя Запоріжжя.
При цьому козацька державність мала свої особливості, які не дозволили Запорізькій Січі стати повноцінною державою: - підвалини її створення були скоріше моральні, ніж етнічні; - нечітка визначеність території; - основною функцією Січі як державного утворення була військова конфронтація; - питанням внутрішнього устрою - фінансовій системі, освіті, інфраструктурі, будівництву міст тощо - уваги практично не приділялося.
Існування Запорізької Січі було значним фактором у міжнародних стосунках. Кіш Війська Запорізького вів переговори і укладав угоди з Польщею, Росією, Кримським ханством, Швецією, підтримував окремі держави і коаліції.
Масові втечі селян позбавляли польських феодалів робочих рук, а козацькі походи на Крим і Стамбул ускладнювали стосунки Польщі з Туреччиною. Польський уряд брав до себе на службу заможну частину козаків, забезпечивши їм привілеї та їхніми руками придушував свавілля запорожців, спрямовуючи їх на охорону південних кордонів.
У 1572 р. за наказом польського короля Сигізмунда ІІ Августа формується загін із 300 козаків, які вносилися у спеціальний список - реєстр. Реєстровим козакам була встановлена виплата з польської казни, вони не підпорядковувалися місцевій владі, а лише призначеному урядом «старшому»; козацька старшина отримала знаки влади - клейноди. Центром реєстрового козацтва стало м.Трахтемирів. Запорізька Січ також формально підпорядковувалася реєстровому козацтву, але Речі Посполитій так і не вдалося взяти її під свій контроль. Наприк. XVI - на поч. XVII ст. реєстрове козацтво разом з запорожцями виступало проти турецько-татарських агресорів та польсько-шляхетського феодального гніту, підтримуючи селянство.
Будучи перехідною формою від професійної общини до повноцінної держави, Запорізька Січ, відіграла найвизначнішу роль у процесі українського державного будівництва, її існування ознаменувало собою етап поступового формування української етнічної держави.
5. Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - середини ХVІІ ст.
Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення і зумовили низку повстань, які мали антифеодальний та національно-визвольний характер. На кін. XVI ст. активізувалися походи козаків проти Туреччини, що помітно погіршило її стосунки з Польщею. Польський уряд заборонив походи і стратив деяких їхніх організаторів.
Поступово козацькі виступи проти польських панів набувають організованих форм. У 1591 р. починається повстання реєстрових козаків під орудою К.Косинського. Приводом прислужилася особиста образа Косинського на князя Острозького, який відібрав у нього маєток. Незабаром повстання, підтримане місцевими селянами, охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля і Волинь. У лютому 1593 р. князь Острозький розбиває військо Косинського на р.П'ятці. Козаки укладають угоду, згідно з якою Косинський позбавляється гетьманства, козаки втрачають право нападати на сусідні країни, а селяни-втікачі повертаються до своїх поміщиків. Косинський утікає на Січ і у травні 1593 р. наступає на Черкаси, де зазнає поразки від черкаського і канівського старости Є.Вишневецького та гине.
В 1594-1596 рр. розгортається нове повстання під проводом С.Наливайка, сотника у князя Острозького. Але після битви на р.П'ятці він кидає службу і організовує загін нереєстрових козаків для походів на татар. Захопивши багато здобичі, Наливайко посилає гінців на Січ із закликом розгорнути антипольську боротьбу. Запорізькі козаки, очолювані Г.Лободою, виступили на підтримку, і вже до поч. 1596 р. повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля. Основні польські сили у цей час перебували у Молдавії. У березні 1596 р. повстанці С.Наливайка об'єднуються з загонами Г.Лободи та полковника М.Шаули і в урочищі Гострий Камінь дають бій полякам, після якого відступають за Дніпро, де біля м.Лубни були оточені. Становище козаків погіршувалося загостренням внутрішніх суперечностей. Наливайка повезли до Варшави і у квітні 1597 р. стратили.
Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. зазнали поразки через внутрішню неорганізованість і відсутність єдності. Але вони ж наочно продемонстрували вплив нового соціального явища - козацтва, особливо у спілці з селянством, дрібною шляхтою та міщанами.
Інший шлях реалізації потенціалу козацтва обрав гетьман П.Сагайдачний, який проводив політику мирних угод і компромісів для захисту прав України. Він брав участь у війні польського короля Сигізмунда III з Росією. Але найвизначнішу роль Військо Запорізьке відіграло під час Хотинської війни. У 1620 р. Туреччина організувала похід з метою остаточно розбити Польську державу. Польща змогла виставити лише 40-тисячне військо і тому змушена була звернутися по допомогу до козаків, пообіцявши їм поступки у релігійному питанні та значну платню. Сагайдачний усвідомлював, що агресія Туреччини не обмежиться Річчю Посполитою, а продовжиться вже проти України. В Хотинській битві брало участь 40-тисячне козацьке військо, що стало важливим фактором перемоги поляків (жовтень 1621 р.). Але за умовами Хотинського миру козакам було заборонено плавати Дніпром у Чорне море і здійснювати походи до турецьких берегів. Кордон між Туреччиною і Польщею встановлювався по Дніпру.
Значним був внесок П.Сагайдачного у захист православ'я в Україні. Він залучив усе Військо Запорізьке до складу Київського братства, відновив втрачену після Берестейської унії вищу церковну ієрархію, висвятив на сан київського митрополита Іова Борецького, архієпископа і кількох єпископів. Велику увагу Сагайдачний приділяв розвиткові української культури й освіти, все своє майно він заповів братствам Києва і Львова.
У 1625 р. після повстання на чолі з М.Жмайлом польський уряд змушений був підписати Куруківську угоду, згідно з якою козацький реєстр становив уже 6 тис. у складі шести полків - Київського, Корсунського, Канівського, Черкаського, Білоцерківського, Переяславського, але козакам було заборонено здійснювати самостійні військові походи.
Приводом для наступного заворушення стали суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками. В 1630 р. запорожці під орудою Т. Федоровича (Трясила) виступили з Січі. Повстання охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. 30-тисячний загін повсталих розгромив коронне військо під Переяславом і змусив Річ Посполиту шукати компромісу. Нова угода збільшувала реєстр до 8 тис. осіб, зберігалися привілеї козацької старшини. Трясило з частиною козаків повернувся на Запоріжжя, а селяни, міщани та нереєстрові козаки ще продовжували боротьбу. Широкий суспільний рух в Україні змусив королевича Владислава у 1633 р. затвердити на сеймі «Статті для заспокоєння руського народу», які легалізували існування православної церкви і повертали їй частину майна. Але вже у 1634 р., після закінчення польсько-російської війни, в якій на боці Польщі воювали й козаки, уряд Речі Посполитої знову урізає права та вольності українців.
Щоб нейтралізувати Січ, польський уряд будує у 1635 р. на Дніпрі фортецю Кодак, але того ж року козаки під командуванням І.Сулими розгромили кодацьку залогу та зруйнували фортецю.
У 1637-1638 рр. вибухнули нові повстання під керівництвом П.Бута (Павлюка), Д.Гуні та Я.Острянина. Знову випливла проблема суперечностей між реєстровим і нереєстровим козацтвом, що й стало однією з причин поразки у 1638 р. Це дало можливість Польщі в тому ж році нав'язати козацтву «Ординацію Війська Запорізького реєстрового, яке перебуває на службі Речі Посполитої». В ній реєстр обмежувався до 6 тис., на чолі козаків затверджувався польський комісар, заборонялася виборність, відновлювалася фортеця Кодак.
Період козацької активності змінився десятиліттям так званого «золотого спокою». Але козацько-селянські повстання підготували грунт для розгортання широкого національно-визвольного руху сер. XVII ст.
Немає коментарів:
Дописати коментар