Поняття, принципи та закони діалектики

Діалектика — вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості. Історії філософії відомі три основні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.

Антична діалектика започаткувала всі її форми. Мислителі Стародавньої Греції Геракліт, Сократ, Зенон, Арістотель вперше показали світ подібним до потоку річки, в яку неможливо увійти двічі, результатом взаємодії протилежностей. Однак зрозуміти розвиток як процес якісних змін, як виникнення принципово нового античні філософи ще не могли. їх вчення було стихійним та наївним, але діалектичні здогадки були геніальними.

Діалектика та її альтернативи

Діалектика (грец. букв, мистецтво вести бесіду) є сучасною всезагальною теорією розвитку всього сущого (буття, матерії, свідомості тощо), яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Діалектика — це розуміння світу і такий спосіб мислення, завдяки яким різні явища, предмети, речі розглядаються через різноманітність їх зв'язків, взаємодій протилежних властивостей і тенденцій, у процесах змін і розвитку. Вона — одна з найдавніших наук. Витоки її беруть початок з історично перших абстракцій. Згідно з твердженням Г. Гегеля, філософія виникла як діалектика, що системно і змістовно збагачувалась на шляху розвитку філософської думки.