Поняття, принципи та закони діалектики

Діалектика — вчення про універсальні зв'язки буття та розвиток, теоретична і методологічна основа пізнання та діяльності, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і свідомості. Історії філософії відомі три основні її форми: антична, німецького класичного ідеалізму і матеріалістична.

Антична діалектика започаткувала всі її форми. Мислителі Стародавньої Греції Геракліт, Сократ, Зенон, Арістотель вперше показали світ подібним до потоку річки, в яку неможливо увійти двічі, результатом взаємодії протилежностей. Однак зрозуміти розвиток як процес якісних змін, як виникнення принципово нового античні філософи ще не могли. їх вчення було стихійним та наївним, але діалектичні здогадки були геніальними.

Діалектичний матеріалізм

3.2. Діалектичний матеріалізм і матеріалістичне розуміння історії суспільства у марксистській філософії

Спадкоємицею німецької класичної філософії і багатьох інших європейських філософських шкіл, починаючи з мудреців Стародавньої Греції і закінчуючи мислителями кінця XVIII — початку XIX ст., є марксистська філософія. її основу утворили дослідження фундаментальних філософських проблем, які концентруються навколо ставлення людини до світу і відношення світу до людини, відносин людей між собою і сутності людини взагалі. Однак творці цієї філософії поставили за мету теоретично обґрунтувати неминучість визволення поневоленого людства і здійснили спробу реалізувати її на рівні історичного підходу до інтерпретації дійсності. Такий підхід, а також змістова єдність філософських ідей з політико — економічними і соціальними аспектами світогляду, органічний синтез матеріалізму і діалектики, поширення матеріалістичної діалектики на пізнання суспільства та філософських закономірностей, чітко виражена партійність зумовлюють принципові відмінності марксистської філософії від інших філософських вчень. Вона, разом з економічним та соціально-політичним вченням, становить ідеологічну систему, яка називається марксизмом. Створили її К. Маркс та Ф. Енгельс.