Під істиною у філософії розуміється достовірне, правильне знання. " Слово "істина" у своєму розумінні означає відповідність думки предмету",- писав французький філософ Р. Декарт (1596-1650). У своїй суперечці і раціоналісти, і емпірики допускали можливість набуття людиною істинного знання, але були і філософи, що заперечували цю можливість, - агностики ("агностицизм" у перекладі з грецької - недоступний пізнанню). Наведемо фрагмент однієї філософської суперечки.
Гілас. Воістину, моя думка полягає в тому, що всі наші думки однаково суєтні і недостовірні. Те, що ми схвалюємо сьогодні, ми засуджуємо завтра. І я не думаю, щоб ми могли пізнати що-небудь у цьому житті. Наші здібності занадто обмежені, їх занадто мало.
Філоніус. Які Ти говориш, що ми нічого не можемо пізнати, Гілас?
Гілас. Немає жодної речі, щодо якої ми могли б пізнати її дійсну природу чи те, що таке вона сама в собі.
Філоніус. Ти хочеш мені сказати, що я в дійсності не знаю, що таке вогонь чи вода?
Гілас. Ти можеш, звичайно, знати, що вогонь гарячий, а вода текуча; але це значить знати не більше, ніж які відчуття викликаються у власній душі, коли вогонь і вода стикаються з твоїми органами чуттів. Що ж стосується їхнього внутрішнього устрою, їх істинної і дійсної природи, то в цьому плані ти знаходишся в абсолютній пітьмі" (Д. Берклі).
Отже, агностики стверджували, що відносно "речі в собі", тобто сутності предмета, ми нічого певного знати не можемо. Нам немає з чим порівняти наші відчуття, перевірити, чи відповідає дійсності те, що вони передають.
У той же час для більшості філософів було очевидно, що висновки агностиків розходяться з усім історичним досвідом людства, заперечують принципи експериментального природознавства. Соціальний прогрес був би неможливий без опори на знання про реальний світ.
Немає коментарів:
Дописати коментар