Ми вже знаємо, що деякі філософи виходять з того, що наші знання суб'єктивні, тобто залежать винятково від суб'єкта, що пізнає, і є конструкціями чи побудовами "чистого розуму" або деякі "комплексами відчуттів". У такому випадку ні про яку об'єктивну істину не може бути і мови, і слідом за давньогрецьким мислителем Протагором ми можемо сказати: "Що кожному здається, те і вірогідно". Критику такого погляду дав ще Аристотель: якщо правий Протагор, виходить, "що одне і те саме, що існує і не існує, що воно і погане, і добре, що інші протилежні одне одному висловлення також слушні, тому що часто одним здається прекрасним одне, а іншим - протилежне". Але "надавати однакового значення думкам людей, що сперечаються одне з одним, безглуздо: адже зрозуміло, що одні з них повинні бути помилкові".
Розвиваючи надалі погляди Аристотеля, багато філософів прийшли до висновку про існування об'єктивної істини, незалежної від сваволі людей, їхніх пристрастей і інтересів.
Так, у наших знаннях безсумнівно присутнє суб'єктивне, пов'язане з особливостями органів почуттів, нервової системи, діяльністю головного мозку, з нашими здібностями, інтересами, ставленням до світу. Але є в наших знаннях, вважають ці філософи, і те, що визначається самим досліджуваним предметом. Завдання науки - нарощувати це об'єктивне знання про світ.
Немає коментарів:
Дописати коментар