Форми буття

Поняття "буття" — вихідне в систематичному філософствуванні. Bono належить до числа найширших і виражає все те, що реально існує: предмети, речі, властивості, зв'язки об'єктів, численні вияви свідомості людини і суспільства, чуття, розуму. У ньому фіксується також складний і комплексний зміст самого існування, причому не лише його факт, а й сенс.

Проблема буття виникла в епоху античності як своєрідна відповідь на її нові потреби. То був історичний час, коли люди почали втрачати віру в богів Олімпу, а міфологію розглядати як вимисел. Наслідком цих змін стало поширення настроїв сумніву і навіть відчаю в суспільній свідомості з приводу стабільності та надійності світу. Виникла тупикова ситуація, вихід з якої запропонувала філософія в особі давньогрецького мислителя Парменіда. Буття, на його думку, — гарант надійності і незнищенності світу та раз і назавжди "заведеного порядку" в ньому. Це — абсолютна думка. Вона єдина, не поділяється всередині себе на суб'єкт і об'єкт, нерухома і немінлива, вічна в часі, позбавлена чуттєвості. Все у світі змінюється. Не змінюється лише буття, тобто абсолютна думка. Тому день завжди змінюватиме ніч, сонце раптово не погасне і люди не зникнуть.

Діалектичне звучання категорії "буття" надав Г. Гегель. Він доводив, що буття переходить у "небуття", а все у світі є становленням. Поняття "буття" — результат відвернення думки від конкретних властивостей речей, предметів, процесів. Головною його суттю є їх існування. З цієї причини проблема буття стала предметом постійного філософського дослідження.

У сучасній філософії виокремлюють аспекти, форми, рівні, підрівні, види, роди буття тощо. Серед основних аспектів буття — предметний, динамічний, реальний і позірний.

У предметному аспекті буття відображається наявна зданість якісної визначеності усього, що існує. Світ предметний, і тому будь-яке буття предметне. Існувати може лише щось. Тільки завдяки абстракції можна уявити безпредметне буття.

Динамічний аспект буття полягає в тому, що будь-яке буття — це не лише наявно даний предмет, а й існування цього предмета як процесу зміни його станів. Бути означає тривати, перебувати в часовій послідовності переходу від одного до іншого, інакше кажучи, змінюватися. Буття, отже, постає як самозаперечення, оскільки містить у собі єдність наявно даної предметності і процесу її заперечення у формі зміни станів сущого. І. Кант цей бік буття вважав визначальним.

У гносеологічному плані, у філософії, часто виокремлюють реальний і позірний аспекти буття. Реальне буття — це незалежне від субъективного відображення існування предметів, явищ і процесів. Ще воно називається ноуменальним буттям (грец. збагнена розумом сутність). Позірне буття — уявлення людини про світ, природу, предмети і явища; впевненість у тому, що вони є саме такими, якими перед нею постають. Воно може бути ілюзорним. Сприйняття світу органами чуття змушує нас із довірою ставитися до результатів досвіду. Але на цьому шляху пізнання ми постійно зіштовхуємося з проблемами його достовірності. Прикладом однієї з них є так звана "геоцентрична проблема", коли нам здається, що Сонце рухається навколо Землі, а насправді все відбувається навпаки.

Буття існує в різноманітних формах.

Засадами їх класифікації виступають способи існування буття, рівні організації матерії, її атрибути, форми руху тощо.

За способом існування буття у філософії поділяється на два світи, або дві реальності, — світ фізичних станів, або матеріальний, природний світ, і світ психічних станів, або внутрішній (ідеальний) світ людини. Перший існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості і волі людей. Другий — суб'єктивно, оскільки це духовність людини, соціальної групи, суспільства в цілому. Отже, є об'єктивне буття і суб'єктивне буття"

Взаємодія матеріальної і духовної, об'єктивної і суб'єктивної форм буття утворюють такі його різновиди як буття "другої природи" і буття людини. Буття "другої природи" — це світ створених людиною речей. Вони — результат опредметнення праці та знань людини, нерозривна єдність природного матеріалу та людської діяльності, її продукт, опосередкований свідомістю людей.

"Друга природа" різноманітна. Це знаряддя праці, промисловість і енергетика, міста і села, оброблені поля і сільськогосподарські угіддя, радіостанції і телецентри тощо. "Друга природа", отже, порівняно з "першою природою" (світом фізичних станів), є природно-духовно-соціальною реальністю, "полем" людської цивілізації і культури. Вона об'єктивна і тому, що початковим, первісним у ній є природна реальність, яка розвивається за певними законами, незалежними від людини і людства; і тому, що кожна людина і кожне покоління людей отримують "другу природу" незалежно від своїх бажань та інтересів. Буття "другої природи", очевидно, двояке — об'єктивне і суб'єктивне. Воно є результатом перетворення людиною матеріалів природи, водночас воно відносно самостійне. Людина постійно удосконалює свою взаємодію з "першою природою" і навіть вступає з нею в конфлікти: екологічні, енергетичні, продовольчі, демографічні та ін., одночасно створюючи нові способи взаємодії з нею.

Буття людини теж двоїсте. Воно — комплексна єдність природного (речовинного) і духовного, індивідуального і родового, особистісного і суспільного. Тіло людини є "річ серед речей". Воно — частинка живої природи, отже, е причиною того, що людина скінченна, минуща, смертна, робить її об'єктом впливу всіх законів природи, як і законів життя. Скасувати їх або нехтувати ними, люди не можуть. Біологія людини — це специфічний, відносно самостійний і цілісний її світ.

Разом з тим людина є не тільки "першою", але і "другою" природою, діалектичною єдністю тіла і душі. Тіло людини не функціонує без роботи головного мозку, нервової системи, а через них — психіки, духовності в цілому. І навпаки: психіки, духовності без тіла пе буває. Духовне буття людини, знову-таки, двоїсте. З одного боку, воно є свідомим і несвідомим конкретної людини, індивіда, тобто індивідуалізованим буттям духовного, або суб'єктивним духом. З іншого — становить духовний світ групи людей, суспільну свідомість, об'єктивний дух.

Між об'єктивним і суб'єктивним духом наявний складний взаємозв'язок як у процесі їхнього становлення, так і під час функціонування та розвитку. Людська психіка розвивається до рівня свідомості лише в ході залучення індивіда до об'єктивної духовної культури, а об'єктивний дух (світ знань, моралі, релігії і т. ін.) існує тільки через світ свідомості індивідів. Специфіка об'єктивного духу полягає в його здатності зберігатися, удосконалюватися і вільно поширюватися в соціальному просторі та історичному часі.

Отже, комбінації розглянутих та інших форм, родів та видів буття містять у собі:

• буття речей (тіл), явищ і процесів, яке, у свою чергу, поділяється на буття речей, явищ, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

• буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей та специфічно людське буття;

• буття духовне, яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване духовне;

• буття соціальне, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства в цілому.

Ці та інші форми, роди і види буття не існують розрізнено, вони взаємопов'язані так, що утворюють єдину загальну систему, в якій зникають усі відмінності між ними, окрім однієї — різниці роду і виду, цілого і частини, абсолютного і відносного. Ця всезагальна форма буття характеризується категорією "Всесвіт" ("Універсум").

Усі форми, роди і види буття ще поділяються за рівнями свого існування на актуальне (дійсне) буття і потенційне (можливе) буття, а також ціннісне буття. Тієї чи іншої події ще немає в реальності, але вона може виникнути, як, наприклад, злакова рослина із зернини. Тому можливості, такою ж мірою, як і актуальній дійсності, притаманна ознака існування. Ця ж ознака "бути" ("існувати") належить і цінностям, хоч вони і не є "предметами" самі по собі. Цінності — важлива характеристика буття. Вопи не тільки існують, а й визначають життєдіяльність людини, її ставлення до інших людей, відношення до природи.

Диференціація буття проводиться ще за атрибутами матерії (просторове буття та часове буття); за формами руху матерії (фізичне, біологічне, соціальне буття); за структурними рівнями організації матерії (атомарне, молекулярне, популяційне буття) тощо.

Важливе місце і значення в системі буття та розумінні соціальних явищ належить категорії "суспільне буття". Це одне з фундаментальних понять філософії. Під суспільним буттям мається на увазі матеріальне життя суспільства, його створення та відтворення. Структуру суспільного буття утворюють суспільне виробництво і необхідні для цього умови, у тому числі відтворення самих людей, ті суспільні відносини, що формуються між людьми в процесі матеріальної діяльності. Суспільне буття" насамкінець, зумовлює суспільну свідомість, тобто різні способи духовного освоєння дійсності: мораль, мистецтво, науку, філософію, релігію тощо.

Розглянуті аспекти, форми та види буття утворюють зміст цієї категорії в її широкому значенні. Використовується це фундаментальне поняття і у вужчому розумінні. Термін "буття" часто ототожнюється з категорією "матерія" і навіть із соціальною реальністю. У діалектико — матеріалістичній філософії стверджується, що свідомість обумовлюється буттям і разом з тим певною мірою творить буття. Це один з основних постулатів цієї філософської школи, який виводиться із життя, практики і в пій знаходить підтвердження.

Отже, категорія "буття" на рівні теоретичного світогляду має статус всезагальної абстракції, яка відображає у змісті факт потенційної чи наявної даності усього, що входить до складу реального світу або як нескінченна множина матеріальних речей, або як безліч різноманітних духовних явищ і процесів. Тому за змістом і структурою філософське розуміння буття є найскладнішою проблемою.